Рекордсмен Нетаньягу про все домовився за півдня
Проблеми, які Нетаньягу обговорював у Києві та Москві, різняться між собою приблизно так, як Україна та Росія. Півдня, відведені на його візит до Києва, — мабуть, не той термін, за який можна кардинально вирішити справи. Але й зараз Нетаньягу з Кучмою погодилися, що не може бути жодного одностороннього рішення палестинців про проголошення незалежної держави Палестина (яке Ясір Арафат нібито призначив на 4 травня). Хоча насправді про вплив України на близькосхідну ситуацію інколи було б краще помовчати.
Два лідери підписали меморандум про взаєморозуміння та угоду про військово-технічну співпрацю (наші країни давно вже ведуть переговори про спільну модернізацію зброї, випущеної СРСР). Нетаньягу заявив про підтримку поновлення кредитування України Міжнародним валютним фондом (вплив ізраїльського лобі в США настільки ж беззаперечний, як і США на МВФ). Кучма порадував свого візаві тим, що немає жодних перешкод для еміграції українських євреїв до Ізраїлю. І обидва заявили, що двом країнам потрібно дружити, частіше обмінюватися візитами та краще торгувати. Щоправда, ізраїльтяни, як і всі інші, скаржаться на українську бюрократію, суперечливе законодавство, незрозумілі правила гри. Але саме ізраїльтяни краще за інших знаються на пострадянській дійсності, яка ще довго визначатиме стан справ в Україні.
У неділю в Києві начебто вирішено питання про нового посла Ізраїлю в Україні — на переговорах, як сказав Інтерфаксу міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, називалося ім’я Анни Азері. Начебто домовилися розв’язати проблему страхування вкладених в Україну ізраїльських капіталів, але не скоро — ще будуть переговори. Начебто врегульовано проблеми з діяльністю організації «Сохнут» в Україні (іноді «Сохнут» не міг порозумітися з органами місцевої влади в питаннях освіти). Начебто Нетаньягу дійсно вірить у «велике майбутнє» України — так він сказав на прощання в Києві. І начебто сторони не торкалися проблеми Бушерської АЕС в Ірані, куди рік тому Україна під тиском США відмовилася постачати турбіни за російським контрактом.
Інша річ — Росія, яку Нетаньягу закликає не торгувати ракетними та іншими військовими технологіями з Іраном, де антисемітизм цілком відверто існує у вищих ешелонах влади, яку насправді бояться й, можливо, через це все ще поважають як суперпотугу на світовій сцені. І зовсім інша річ — Грузія, лідера якої Едуарда Шеварднадзе ще, здається, ніхто на Заході не звинуватив у тому, що він не йде на поступки.
Очевидно, що по ізраїльських виборах прем’єр-міністрові країни (новому чи старому) доведеться ще раз здійснити турне за цим же маршрутом — хоча б для того, щоб пересвідчитися: бодай половину з домовленого на бліц-переговорах прийнято до уваги та виконується.
