Росія як батьківщина глобального потепління

В ідеалі її учасники мають підписати угоду про те, що всі країни беруть на себе додаткові зобов'язання щодо скорочення викидів парникових газів до нуля до 2050 року. Але шанси на те, що вона буде підписана в такому вигляді, що точно зафіксує конкретні зобов'язання кожної країни, та ще й з санкціями за невиконання взятих на себе зобов'язань, невеликі, а точніше дорівнюють 0. По-перше, скоротити за 30 років до 0 парникові викиди для більшості держав світу, і особливо для тих, хто є основним джерелом парникових газів, фізично неможливо. По-друге, термін 30 років обраний невипадково. За цей час більшість лідерів сучасних держав або відійдуть у інший світ, або, принаймні, вже не будуть при владі, і, отже, їм не доведеться відповідати за провал програми ліквідації вуглеводневих викидів. Тому угода на конференції в Глазго, напевно, вкотре зведеться до декларації про добрі наміри, якими, як відомо, вимощена дорога до пекла. Причому цього разу пеклом людству загрожуватиме саме досягнення повної вуглеводневої нейтральності в усьому світі. Але про це ми поговоримо після завершення конференції, тобто після 12 листопада.

Поки звернемося до попередньої конференції в Глазго саміту G-20 у Римі, а точніше, виступу на ньому відеозв'язком Володимира Путіна. Президент Росії, як і лідер КНР Сі Цзіньпін, не ризикнули приїхати до Рима під приводом пандемії. Тут можна побачити й певну політичну демонстрацію. Росія і Китай хотіли б дещо дистанціюватися від саміту, порядок денний якого визначають головним чином західні держави. У Римі лідери 20 найбільших економік світу, на які припадає близько 80% світового ВВП, змогли схвалити лише міжнародну угоду про оподаткування прибутку великих корпорацій у розмірі щонайменше 15%. А от щодо механізму контролю над глобальним потеплінням домовитися не вдалося. Невипадково генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш оцінив нинішній саміт G20 як не найвдаліший щодо прийнятих рішень у питанні клімату. «Двадцятка» змогла лише досягти угоди щодо обмеження потепління клімату більш ніж на 1,5 градуса до середини століття, без будь-якої конкретики, тож, по суті, це лише протокол про наміри.

Путін, чудово розуміючи, що жодних зобов'язуючих угод щодо клімату в Римі не укладено, відверто вішав локшину на вуха своїм колегам. Він, зокрема, заявив, що «у Росії 2020 року на тлі масштабних заходів підтримки населення, малого, середнього бізнесу, а також системи охорони здоров'я дефіцит бюджету збільшився до чотирьох відсотків ВВП, що дозволило нам, зокрема, добитися відновлення ринку праці. А цього року ми нормалізували свою макроекономічну політику так, що бюджет буде профіцитним». При цьому він не уточнив, що порівняно із західними державами російські виплати населенню просто мізерні, а дефіцит утворився більшою мірою за рахунок зростання видатків на оборону та інші силові структури, а нинішній профіцит російського бюджету, що утворився завдяки зростанню цін на енергоносії, Кремль збирається акумулювати у різні фонди, діючи, як пушкінський Скупий лицар. Використовувати ці кошти для допомоги населенню у боротьбі з наслідками пандемії планується лише в останню чергу. Зате з погляду російської аудиторії, до якої в першу чергу і звертався Путін, все виглядає так, що це у вас, на Заході, проблеми з дефіцитом бюджету, а у нас, в Росії, все окей.

Виправдовуючи небажання Російської держави платити населенню за карантин та локдауни, Володимир Володимирович стверджував: «Надлишкове стимулювання обернулося і загальною нестабільністю, зростанням цін на фінансові активи та товари на окремих ринках – енергії, продовольства тощо». Те, що альтернативою може стати голодне вимирання цілих груп населення та руйнування галузей економіки, пов'язаних із малим та середнім бізнесом, він, звісно, не згадав. Зачепив Путін і нинішню енергетичну кризу в Європі, наголосивши, що «стійкість глобальних енергетичних ринків безпосередньо залежить від відповідальних дій усіх його учасників – як виробників, так і споживачів – на основі врахування довгострокових інтересів кожної із сторін». У перекладі з езопової мови на звичайну це означає – сертифікуйте «Північний потік-2» у повному обсязі й отримуватимете російський газ безперебійно та в будь-яких необхідних обсягах!

Торкаючись глобального потепління, Путін заявив буквально таке: «Росія, як і інші країни, відчуває на собі – саме на собі – негативні наслідки глобального потепління, і ось чому: ми стикаємося з опустелюванням, ерозією грунтів, особливо нас турбує танення вічної мерзлоти, на яку припадає значний обсяг нашої території. Зазначу, як і середньорічна температура у Росії зростає швидше загальносвітової – більш ніж у 2,5 разу. За 10 років вона збільшилася майже на півградуса. В Арктиці швидкість потепління, як ви знаєте, ще вища». Володимир Володимирович звик повторювати, що в Росії все найкраще і найбільше, не лише танки та ракети, а й, як тепер виявилося, глобальне потепління також. Словом, Росія - батьківщина слонів, а й глобального потепління. Тут заразом є примітивний розрахунок вибити від світового співтовариства якомога більше грошей на боротьбу з глобальним потеплінням – якщо в Росії з ним так погано, то й основні зусилля для боротьби з глобальним потеплінням треба докладати саме тут.

Російські пропагандисти навіть замовний сюжет по «Євроньюс» пустили про те, що парникові викиди в Росії походять від витоків природного газу через деякі таємничі кратери. Щоправда, західні партнери навряд чи сприймуть подібне всерйоз. Сумніваюся також, що вони повірили такій путінській тираді: «Ми виконуємо всі взяті на себе зобов'язання стосовно Рамкової конвенції ООН щодо зміни клімату та Паризької угоди. Послідовно реалізуємо політику щодо зниження чистої емісії парникових газів, робимо кроки для підвищення енергоефективності економіки, модернізації електроенергетики, скорочення викидів попутного газу при видобутку нафти». Перевірити ці твердження все одно не можна, оскільки жодних конкретних цифр Москва не наводить. А з тих, що надає, нічого не зрозумієш, як, наприклад, із такої путінської заяви: «У Росії добрими темпами розвивається низьковуглецева енергетика. Сьогодні частка енергії від практично безвуглецевих джерел – а це, як ми знаємо, атомні електростанції, гідроелектростанції, вітряні, сонячні електростанції – перевищує 40 відсотків, а з урахуванням природного газу – низьковуглецевого палива серед вуглеводнів – ця частка становить 86 відсотків. Це один із найкращих показників у світі».

Оскільки успіхи у сфері вітряної та сонячної енергетики в Росії більш ніж скромні і не йдуть далі експериментів, то відносно добрі показники отримані за рахунок гідро- та атомної енергетики, розвиненої ще за радянських часів, і жодного відношення до нинішньої боротьби з глобальним потеплінням вони не мають. А проголошена Путіним мета забезпечити вуглецеву нейтральність російської економіки не пізніше 2060 року вже добра тим, що термін її реалізації явно виходить за межі земного життя Володимира Володимировича. Для Путіна ж кліматичний порядок став тим рятівним колом, за допомогою якого він розраховує випливти з міжнародної ізоляції і знову стати шанованим членом спільноти провідних світових держав. А його обіцянка «підвищити якість управління лісами, збільшувати площі лісовідновлення, розширювати територію незайманої природи, впроваджувати нові агротехнології» тягне на анекдот. Спробуйте уявити собі управління лісами (очевидно, кожному дереву буде дана команда зростати саме певним чином) і розширення площ незайманої природи (ймовірно, планується будівництво «потьомкінських сіл», що зображують незаймані ліси та інші екосистеми, які не зачепила людина).