Російсько-Білоруська матрьошка

Як завжди, брехав про «бандерівців з тризубами, які громили вітрини мінських магазинів на кожні чесні вибори», диверсії НАТО і свою благородну місію рятівника вітчизни. Традиційні страви лукашенківської ахінеї цього разу щедро приправлені антиукраїнським соусом до смаку шеф-кухаря союзної кухні. Однак, наповнюючи політичну рецептуру спеціями Путіна, Лукашенко продовжує класти в каструлі протухлі продукти особистих економічних інтересів. Рано чи пізно таке куховарство викличе скандал у закладі. Але поки ці двоє породжують велику матрьошкову полеміку.

Одні дивуються хитрості хвоста, що розмахує собакою, інші стратегічним терпінням Путіна. Є варіант і рівноправного з'єднання диктаторів в одну солодку парочку, на кшталт Бена Аффлека і Дженніфер Лопес, які подарували нам нове слово Беніфер. Можливо, Лукопутін стане таким же неологізмом, тільки для політичних союзів, де люди пов'язані спільними ілюзіями на крові.

Але з другого боку. Путін завжди недолюблював Лукашенка й називав його картопляним царком. З Кремля давно просочувалися чутки на цю тему. Давався взнаки й чекістський гонор. Презирство до об'єктів оперативних розробок властиве «вершителям доль» з контори. Білоруський альфа-самець ніколи не зникав з кола світла фар автомобілів з номерами КДБ і ФСБ. Тим паче що різні абревіатури позначали одних і тих самих людей.

  Лукашенко теж не зачаровувався Путіним. Адже той миттєво знищив претензії на престол союзної держави за часів хворого Єльцина, обмежив пересування тоді ще не батьки рамками Білорусі. А удар по мріях болючіший, ніж по обличчю. Хоч Лукашенко і усміхається господареві Кремля, напруження його мімічних м'язів викликане потребою розвитку жувальних. Лукашенко вічно стоїть з простягнутою рукою на порозі Кремля, що не сприяє любові навіть у родичів. Словом, ці двоє швидше суперники, ніж партнери, але явно виділяються із сонму пострадянських диктаторів екзотичними відносинами тісної психічної близькості за фізіологічної відрази.

  Лукашенко проявив людоїдську сутність ще в той час, коли Путін був вегетаріанцем, носячи валізи Собчака й заробляючи гроші, як злодій, а не вбивця. Тоді в Мінську почали безслідно зникати банкіри, політики і видатні люди. Досі не знайдені тіла міністра МВС Юрія Захаренка, який відмовився розстрілювати людей, віце-прем'єра Віктора Гончара, який вимагав суду над Лукашенком за узурпацію влади, бізнесмена Анатолія Красовського, який підтримував опозицію, глави нацбанку Тамари Вінникової... Про те, що вони вбиті, розповів «боєць екскадрону смерті» Юрій Гаравській, який утік до Німеччини кілька років тому,  а про сам ескадрон смерті було відомо від слідчих білоруської прокуратури (які теж втекли до Німеччини) ще на початку нинішнього століття. Про кровожерливу суть Лукашенка в Європі та Росії знали з давніх часів і не дуже здивувалися його жорстоким репресіям, що почалися в серпні минулого року і тривають досі. Кліщ, що присмоктався до Білорусі, все ще п’є кров. Захід не може покінчити з ним, побоюючись зачепити Росію, а Путін не робить різких рухів, побоюючись власного електорату.

Путіна резюмували вбивцею тільки після спроби отруєння Олексія Навального. Попередні спецоперації з «новачком», військові злочини в Грузії, Україні, Сирії міжнародний політикум пов'язував з його ім'ям, але визначав не особистою мотивацією, а державним інтересом. Тільки тепер, коли режими синхронізувалися в боротьбі проти інакомислення і свобод, коли Путін і Лукашенко оточені численними «ворогами» і своєю опорою обрали Китай, на Заході заговорили про їхню однакову суть і про білоруський полігон для спецслужб, де силовики обох країн опановують науку перемагати мирні протести.

  Особисто мене мало цікавить збіг папілярних ліній на їхніх забруднених долонях. Усі диктатори починають свої біографії по-різному, але приходять до насильства як єдиного доступного засобу утримання довічної влади. Блискучий економіст Антоніу Салазар витягнув Португалію з убогості, щирий антифашист Ніколає Чаушеску, який мріяв про свободу й рівність, романтик і борець за справедливість Фідель Кастро, юрист і бакалавр у сфері мистецтв Родріго Дутерте... Різні часи й дуже різні люди, але всі мічені клеймом народного прокляття за жертви, принесені заради збереження персональних режимів. Як шлюби в локальному замкнутому середовищі призводять до виродження племені, так і тривале перебування на вершині влади руйнує особистість. А отже, жорстке обмеження термінів правління однієї людини, зокрема й у демократичних країнах, застрахує нас від авторитаризму. Один президент- один термін - хороша форма для швидко мінливого світу, де державні інститути не встигають за подіями й часто консервують проблеми замість їх вирішення. Це показав досвід 12-річного правління Маргарет Тетчер і 16-річного канцлерства Ангели Меркель, у цілому демократичних лідерів, але вони знехтували потребами демосу. Про країни, де гілки влади вплетені в лаврові вінки узурпаторів, годі й казати.

  Не думаю, що Лукашенко-Путінський альянс склався заради заповітної мети Кремля поглинути Білорусь. Путін майстер створення проксі республік. Чечня формально входить до складу РФ, але там не працюють закони федерації. Білорусь, навпаки, суверенна де юре, але всі російські структури влади роблять там усе, що їм заманеться. Те саме стосується й Абхазії, Придністров'я, ОРДЛО, керованих з Москви. Це зручна форма володіння без відповідальності. Поки вона влаштовує Кремль. Чистильник Лукашенко має виконати брудну роботу з прибирання місця злочину. А там буде видно, що робити з республікою й батьком.

  На сьогоднішній день найпопулярнішим політиком у Білорусі є Путін. Більшість громадян (за даними моніторингу Британського Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House) підтримує політику Кремля. Спортсмени, активісти й журналісти продовжують тікати від звірств Лукашенка до Москви, і хоча Кремль повертає їх в лапи диктатора, любов до Росії залишається колишньою. Нас це не має дивувати. Адже на півдні й сході України теж зберігається певна ступінь лояльності до Росії. Рецидив старої колоніальної хвороби - шукати захисту від місцевої влади в метрополії не унікальне явище.

  Путін уособлює режим, але він не один на вершині влади. Відповідальність за злочини, вчинені кремлівським режимом, поширюється не лише на президента. Хто поручиться, що Навального отруїв Путін, а не Патрушев, що за сплесками насильства на Донбасі стоїть саме він, а не Шойгу, Бортников або місцеві маріонетки? Ніхто не дасть гарантії, що Лавров абсолютно нейтральний у спотворенні картини міжнародного життя. Путін - конструктор огидної, але колективної системи влади. Лукашенко ж в одній особі президент, міністр, суддя, кат і спічрайтер. Але він спирається не тільки на особисті зв'язки з Путіним. Батька подобається більшій частині росіян, а саме 57% (опитування Левада-центру від 20 серпня 2020 року). У червні цього року, за даними фонду Громадська Думка, 53% росіян вважають відносини Білорусі та Росії хорошими. Мабуть, це і є головна причина популярності матрьошки Лукашенка в Росії й згоди Путіна періодично виймати її зі своєї оболонки для ворожінь про подібність і відмінності розмальовки. Лялечки різні за розмірами, але виточені на одному верстаті з ручним приводом.