Румунія: від «НАТО-манії» до «сербоманії»

У зв'язку з цим вибухом «сербоманії» ще цікавiшим стає той факт, що кілька місяців тому в цій же країні процвітала НАТО-манія. Справдi, до початку цієї війни ідея приєднання до НАТО була не тільки офіційною політикою Румунії — вона користувалася величезною популярністю серед населення і підтримкою засобів масової інформації. Згiдно з дослідженнями громадської думки, близько 90% румунів виступали за приєднання до НАТО. Більшість газет та інших ЗМІ з ентузіазмом вітали перспективи розширення НАТО в надії, що і Румунія отримає свій членський квиток. Коли 1997 року на зустрічі НАТО в Мадриді кандидатуру Румунії було відхилено, громадський ентузіазм трохи згас. Але це ще не служить достатнім поясненням відкритої ворожості щодо НАТО, демонстрованої сьогодні.

І річ не в тім, що зараз чимало румунських журналістів і коментаторів розгорнули агітацію проти НАТО або перейшли на бік сербів. Дивним є сам аргумент, який наводиться на захист Сербії. Загалом тут домінує ідея, яку висловив гарвардський професор Самуель Нантінгтон, передбачивши, що міжнародна політика після «холодної війни» перейде в «зіткнення цивілізацій». Відповідно, чимало людей розглядають конфлікт на Балканах як боротьбу між «західною цивілізацією» і «православно-слов'янською», тобто тією, до якої належать Сербія та Боснія.

Етнічна чистка і скрутне становище біженців з Косова, які є мусульманами, схоже, нікому не заважають спати спокійно, як і безжальність Слободана Мілошевича, який є не православним патріархом, а хитрим екс-комуністичним апаратником. Зважені аргументи зникли зі шпальт газет: тепер вони нападають на НАТО за ведення війни проти «героїчної» Сербії і закликають громадськість до співчуття «нашим православним братам».

Відомий румунський журналіст Крістіан-Тудор Попеску, заступник головного редактора газети «Адеварул», яка виходить найбільшим накладом у країні, зайшла ще далі, написавши, що «права людини — це лише інструмент, який Захід використовує в боротьбі за світовий контроль. Сполучені Штати, — продовжує він, — хочуть зруйнувати незалежні країни в усьому світі, щоб розширити свою економічну та культурну гегемонію. Схоже, що Сербія — це лише одна з цілей у розгорнутій кампанії за вплив».

«Таким чином, — продовжує Попеску, — румуни мають об'єднатися з сербами і росіянами в антизахідному фронті. Якимось чином люди забувають про те, що Румунія завжди пишалася собою, як «острівцем латинської культури, оточеним слов'янським морем». Більш того, на противагу сербам або болгарам румуни завжди сприймали Росію як свого ворога. Особливо в комуністичну епоху.

Більшість румун — православні, як і греки, серби, болгари та росіяни. Однак протягом останніх двох століть це не заважало їм боятися росіян, протегувати болгарам і заздрити грекам. І якщо серби і займають особливе місце в національній душі румун, то я підозрюю, що це швидше пов'язано не з так званим «православним братством», а з пам'яттю людей про те, що і Тіто, і Чаушеску ставилися до Росії як до спільної загрози їхнім спробам забезпечити більш незалежний політичний курс.

Справдi, найслабші пояснення тому, чому народи люблять чи ненавидять один одного, зазвичай знаходять в «історії» або в концепції «цивілізації»: циніки і опортуністи легко підганяють і ту, й іншу під «національні інтереси» поточного моменту. «Сербоманія» і «НАТО-манія» швидше відображають глибші місцеві побоювання. Чимало румунів порівнюють Косово з Трансiльванією, де угорці складають більшість населення. Вони вірять, якщо Косово відокремиться від Сербії, то і Трансiльванія може одного прекрасного дня покинути Румунію.

Але навіть якщо Сербія, зрештою, втратить Косово, то це трапиться не тому, що так захотів Захід. Це трапиться тому, що сербський уряд своєю жорстокістю і нетерпимістю зруйнував усі надії на мирне співіснування албанців і сербів у Косові. На щастя, в Румунії справи йдуть інакше, і представники угорської меншини є повноправними членами правлячої урядової коаліції. Однак сьогодні через жахливі економічні умови багато хто сильно розчарований в цьому уряді і тому виступає проти всього, що він робить чи говорить.

Звісно, не всі голоси громадськості приєдналися до хору «сербоманії»: в середині квітня кілька видатних інтелектуалів опублікували маніфест, який захищає політику НАТО і закликає уряд не йти назад. Але схоже, що більшість людей слухатимуть пісні сирен про «православне братство», поки в країні не поліпшиться економічне становище. Тому «сербоманія» — це лише ще один симптом величезної невизначеності: вона виказує глибоку невпевненість, яку чимало людей у Східній Європі відчувають щодо своїх країн, свого минулого, свого майбутнього і щодо самих себе. Андрій КОРНЕА, професор філософії

Бухарестського університету

P.S. Стаття отримана редакцією від міжнародної організації «Проект «Синдикат» у рамках її медіа-програми. Відповідаючи на запитання читачів, повідомляємо, що основна мета проекту — обмін незалежною і компетентною інформацією про політичні й економічні події у світі. Окрім «Дня», в обміні беруть участь близько 50 провідних громадсько-політичних і бізнесових видань Європи, Азії, Америки. Наприклад, «Oslobodenje» (Боснія), «Mlada», «Fronta Dnes» (Чехія), «Nepszabadsag» (Угорщина), «Ha'aretz» (Ізраїль), «Il Sole» (Італія), «Asahi Evening News» (Японія), «Diena» (Латвія), «Aftenposten» (Норвегія), «Rzeczpospolita» (Польща), «El Pais» (Іспанія), «Dagens Nyheter» (Швеція). «День» володіє ексклюзивним правом публікації в Україні матеріалів «Проекту «Синдикат».