Ритуальна амністія

Днями в Росії почали звільняти ув’язнених згідно з амністією, приуроченої до двадцятиріччя Конституції. Усього на волю вийде приблизно  25 тис. осіб, які не скоїли тяжких злочинів. Серед них — фігуранти гучних справ: наприклад, активісти Greenpeace, а також деякі учасники заворушень на Болотній площі та особистий ворог Володимира Путіна екс-глава ЮКОСу Михайло Ходорковський. «День» попросив незалежного журналіста Семена НОВОПРУДСЬКОГО (Москва) дати оцінку масової амністії після розпаду СРСР.

— Російські спостерігачі відразу пригадали ситуацію, яка склалася в Радянському Союзі, напередодні 1980 року. Тоді теж було помилувано і випущено із в’язниць рекордну кількість політичних ув’язнених за брежнєвськими мірками.

Росія замислювала Олімпіаду 2014 року як проект, який покаже світу покращений імідж самої Росії, а головне — особисто її президента. Проте цей проект став стрімко провалюватися коли, незважаючи  на відсутність прямих слів про бойкот, лідери п’яти з країн G8 заявили, що не поїдуть до Сочі. Одна з причин амністії, хоч би що там казали, — Олімпіада.

Друга причина — це рекордно погане становище російської економіки. А втім, офіційна пропаганда  другої половини року стала активно говорити про глобальні зовнішньоекономічні перемоги Росії, записавши туди і те, що Росія не допустила Асоціації України з ЄС. Хоча до цього та сама офіційна пропаганда говорила, що Росія абсолютно «не перешкоджає суверенному вибору України».

Насправді, спостерігається абсолютне погіршання економічної ситуації в Росії з початку століття. Із цієї ситуації немає виходу, тому що вона продиктована не якимись зовнішньоекономічними проблемами, низькою ціною на нафту, а виключно з внутрішньополітичних причин. Цілком можливо, що таким чином російська влада намагається, з одного боку, у разі погіршення внутрішньої ситуації та посилення ще більшого протистояння із Заходом, зробити такий собі ритуальний жест і засвідчити, що ми готові милувати якихось політв’язнів. При цьому під амністію потрапив і екс-міністр оборони Росії Сердюков, який міг би стати в Росії зрозумілим для народу символом в боротьбі з корупцією. Не можна говорити про те, що ця амністія суто політична і стосується якихось більш-менш помітних ворогів режиму. Вона стосується і «друзів режиму», якими цілком можна було б пожертвувати.

— А що ви можете сказати про реакцію росіян?

— У Росії ступінь громадянської консолідації досить низький, як засвідчують соціологічні опитування. Путіну, за останніх 10—12 років,   удалося свідомо відучити частину людей стежити за тим, що відбувається в країні. А ще частина людей, яка була залучена до політичного процесу після 2011 року і брала участь в протестних рухах, розчарувалася в ній (політиці. — Ред.). Ці люди звертають увагу насамперед не на амністію, а на помилування Ходорковського. Воно здається найбільш незрозумілою подією. Трактують його абсолютно по-різному, ніхто не знає, чому воно сталося. Проводяться аналогії з тим же Солженіциним, якого було звільнено безпосередньо із в’язниці і теж за посередництва німецької дипломатії високого рівня — особисто тодішнього канцлера Віллі Брандта. Люди намагаються зрозуміти: чи означає звільнення Ходорковського, який в очах Заходу і всередині країни був політичним в’язнем №1, новий виток політичних репресій? Такий погляд вельми поширений.

Інший погляд — чи не намагається Росія робити якісь зовнішньополітичні жести деякого економічного відчаю? Хоча і  здається, що становище влади дуже міцне, вона дедалі більш явно втрачає контроль над економікою, чого під час правління Путіна ще ніколи не було.

— Німецький політолог Александер Рар в інтерв’ю «Дню» сказав, що Росія покладає великі надії на Німеччину і пані Меркель. Що це може означати, і чи не вийде так, що, відпустивши Ходорковського до Берліна, Росія фактично отримає свободу дій щодо України?

— Такий варіант теж наводиться як аргумент. Насправді, Німеччина може виступити як політичний посередник між Росією і Заходом, тому Берлін залишається надією Кремля в разі радикального погіршення відносин із Заходом.

Крім того, Німеччина залишається ключовим партнером російського «Газпрому», головного постачальника валюти до країни. Від Німеччини багато в чому залежать прибутки Росії, тому що Німеччина (цей чинник не часто  враховується) є абсолютним рекордсменом по запасах торфу і сланцевого газу і не добуває їх лише з екологічних міркувань. Якщо Німеччина займеться власною розробкою і добуватиме сланцевий газ (а такі голоси в країні дедалі активно лунають), це завдасть Росії такого економічного удару, якого не завдавали навіть 1990-ті рр. з розпадом Радянського Союзу.

Від Німеччини залежать не лише міцні позиції Росії у відносинах із західним світом, але і її економічні позиції. У цьому сенсі Німеччина абсолютно точно залишається для Росії «ключем» до західного світу, у разі подальшого погіршення відносин.