Саміт клубу спілкування
Ялта поступово перетворюється на центр неформальної дипломатії. Тут минулого року вже приймали президентів з країн Центральної Європи. Тепер за три дні до Ялти, в гості до Леоніда Кучми, зберуться президенти країн СНД. Це називатиметься — «неформальний саміт». Мета його, як пояснив Президент України — поспілкуватися. Або ж — «звірити годинники», як казав президент Білорусі Олександр Лукашенко.
Ялтинська зустріч відбудеться «по слідах» нещодавнього «формального» московського саміту — де президенти начебто після восьми з лишком років існування Співдружності Незалежних Держав прозріли й вирішили, що без створення зони вільної торгівлі справа далі не піде. Можна припустити, що Леонід Кучма не надто довіряє переможним реляціям московського саміту — інакше навіщо б він пропонував колегам-президентам розібратися з досягнутими домовленостями? А між тим, зустрічаючися й розмовляючи сам на сам, можна спробувати вирішити й більш насущні завдання. Наприклад, розібратися з «газовою проблемою» — хоча при всій толерантності російського президента важко було б припустити, щоб Москва добровільно, заради братських почуттів та стратегічного партнерства раптом випустила з рук чи не єдиний впливовий важіль. Можна було б спробувати домовитися про вільну торгівлю хоча б у межах ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), про що зайшла мова на нещодавніх переговорах Віктора Ющенка в Тбілісі — хоча б у якості демонстрації того, що все, може, починається з не надто масштабних планів. Про туркменський газ і все, що його стосується, на цей раз домовитися явно не вдасться — бо Туркменбаші ясно дав зрозуміти, що йому в Ялті розмовляти немає про що, і він туди не їде.
Лукашенко — інша історія. Оскільки до багатьох більш-менш розвинутих країн вхід йому неформально заказано, можливостей для «виходу в світ» залишається в нього не так уже й багато. Тож і залишається насолоджуватися тим, що є — тобто можливостями СНД. Лукашенко приїздить, як він заявив, «звіряти годинники» — а годинники навіть у президентів країн СНД, часом буває, показують зовсім різний час.
Інших президентів приводить до Ялти — кожного своє. Кому потрібно домовитися про щось серйозне та перспективне. Кому — придивитися та визначитися, як себе поводити далі. Кому — продемонструвати безмежну толерантність, демократичність і бажання взаємовигідно співпрацювати — зокрема, Путіну зараз це потрібно як ніколи.
А взагалі — від ялтинського неформального саміту очікувати якихсь формальних результатів абсолютно не варто. Навряд чи за тим приїдуть президенти до теплого кримського берега напередодні початку великого політичного сезону.
Просто поспілкуватися — й це добре. Тим більше, що Співдружність, щоб про неї не казали, з механізму цивілізованого розлучення, якою її колись бачили в Києві, поступово переростає в симбіоз різних клубів за інтересами. І все більше стає схожою на клуб спілкування президентів. Як колись Політбюро ЦК КПРС в останні дні життя Радянського Союзу. Можливо, це — не гірший варіант розвитку, і в такому вигляді СНД проіснує ще довго — доки платники податків різних країн погоджуватимуться утримувати клуб для спілкування своїх лідерів.
