Що можна було зробити краще?
Чи наполягає світова спільнота на тому, що поразка переговорів у Рамбуйє була неминучою?
Дехто вважає, що, наполягаючи на присутності міжнародних військових формувань під проводом НАТО, які наглядали б за виконанням досягнутих в Рамбуйє домовленостей, Контактна Група унеможливила підписання угоди югославською стороною. Твердять також, що запропонована чисельність іноземних військ на території Югославії була настільки надмірною, що серби жодним чином не могли прийняти таку умову.
Справді, уряд Югославії відкидав можливість гарантування будь-якої угоди військовими формуваннями під проводом НАТО, але «послужний список» президента Мілошевіча говорить сам за себе. Міжнародна спільнота мала врахувати постійну неповагу президента Мілошевіча до попередньо досягнутих угод і той факт, що єдиним способом гарантувати його повагу до Угоди Рамбуйє була присутність міжнародних сил безпеки. До того ж, без виконання цієї умови Угоду не погодилися б підписати косовські албанці.
Право ввести на територію Югославії війська НАТО надавала стандартна угода про статус сил, яка використовувалася в багатьох інших випадках. Але тоді таке право не обговорювали, й тому невикористання цього права не може бути поясненням поразки переговорів у Рамбуйє.
Незважаючи на присутність міжнародних сил безпеки, Угоди Рамбуйє визнавали автономію Косового в межах Югославії та дозволяли перебування та функціонування військових та поліцейських підрозділів (VJ та MUP) на території провінції. Угода передбачала тимчасовий статус провінції на період три роки й мала на меті забезпечити захист усіх сторін. Уряд Югославії відмовився добровільно продовжувати переговори, врешті- решт сербські військові формування було взагалі виведено з території Косового — ще гірший результат, ніж міг би бути в разі підписання угоди в Рамбуйє.
Чи були законними дії НАТО без мандата Ради Безпеки ООН?
Деякі сперечаються, чи мало НАТО право діяти проти Федеративної Республіки Югославії в Косово без окремого мандата Ради Безпеки ООН. Країни-члени обережно ставилися до юридичної основи свого рішення. Югослави не виконали безліч вимог Ради Безпеки згідно зі статтею VII Статуту ООН, і Північноатлантична рада Альянсу при обговоренні ситуації взяла до уваги такі факти:
Невиконання урядом Югославії попередніх резолюцій Ради Безпеки ООН;
Ігнорування попереджень Генерального секретаря ООН про можливість гуманітарної катастрофи у Косово;
Ризик такої катастрофи у світлі відмови уряду Югославії шукати мирного розв’язання кризи;
Мала вірогідність того, що найближчим часом буде прийнято наступну резолюцію Ради Безпеки ООН;
Загроза миру і стабільності в регіоні.
Тоді члени Північноатлантичної ради погодилися, що існує достатня юридична основа для того, щоб пригрозити, а в разі необхідності й використати силу проти Федеративної республіки Югославії.
Якби НАТО не розпочало діяти, уряд Югославії продовжував би свої брутальні репресії проти албанського населення Косово. Тоді ті, хто вижив після етнічного насильства та суворої зими, продовжували б жити в таборах для біженців за межами своєї батьківщини, й регіон було б приречено на продовження війни та нестабільність у прийдешні роки.
Чи зробив Альянс усе можливе, щоб уникнути «супутніх втрат» і чи достатньо ефективною була висота польотів авіації НАТО?
Дехто каже, що, незважаючи на незначні втрати серед цивільного населення, Альянс мав би зробити більше для захисту цивільних. Однак, як ми пояснили раніше, при плануванні операції НАТО ми зробили все можливе, щоб мінімізувати загрозу цивільному населенню та дотримувались вимог міжнародного права війни.
Ми переконувались, що кожна ціль є військовим об’єктом, обирали зброю таким чином, щоб вона завдавала мінімальних ненавмисних втрат. Вивчалася відстань від цілі до найближчих цивільних об’єктів. Час нанесення ударів був обмежений, щоби зменшити можливість появи поряд з місцем бомбардування когось із цивільних. Льотчики дотримувались суворих норм ведення повітряного бою та дістали вказівку припиняти бомбардування, якщо, на їхню думку, підвищувався ризик так званих «супутніх пошкоджень». Незважаючи на все це, окремі помилки були неминучими, й системи озброєння іноді виходили з ладу. Велику увагу ми приділяли розслідуванню помилок та засвоєнню досвіду.
Ми ніколи не дізнаємось про точну кількість жертв серед цивільного населення внаслідок повітряної операції, і до того ж НАТО не має доступу до районів нанесення ударів за межами Косово. Однак, за оцінками групи незалежних експертів організації з питань захисту прав людини «Хьюмен Райтс Воч», загальна кількість випадків, які призвели до загибелі цивільних осіб, становить 90, це означає, що до смертей цивільного населення призвело менше за 1% від 10 484 бойових вилетів авіації НАТО.
Ті, хто критикує операцію, стверджують, що заходи щодо зменшення загрози командам пілотів призвели до того, що вони не могли літати нижче певних висот, і тому їм було складніше виявляти цілі та зменшувало точність їх враження. Але це не так. Сучасні системи озброєння спроможні вражати цілі у великому радіусі та на різних висотах з надзвичайною точністю. Самі пілоти вказували на те, що, літаючи вище більшості об’єктів протиповітряної оборони противника, їм було легше виявляти цілі й вони навіть могли облітати їх перед нанесенням ударів. Неправильно також говорити, що всі удари наносилися з великих висот. З розвитком кампанії і якщо цього дозволяли умови бою, деякі літаки літали на висоті 6 000 футів. Необхідно було врівноважити ризик пілотів з результатами, очікуваними від ударів. Погані погодні умови та прагнення уникнути ненавмисних ушкоджень були набагато сильнішими стримуючими факторами, ніж висота польотів.
Врешті, повітряна операція досягла своєї мети. І навпаки, стратегія сербів зазнала поразки. Вони сподівалися протриматись довше за Альянс і підірвати громадську підтримку Альянсу, демонструючи свої втрати. Їхня неспроможність досягти цього була однією з причин поразки і змусила прийняти вимоги світової спільноти.
Чи правильно було сплановано та проведено операцію НАТО в Косово?
Дехто каже, що повітряну операцію слід було провести більш агресивно, завдавши вже на ранньому етапі удар в серце Югославії — Белград, дехто критикує Альянс за рішення не проводити наземну операцію в Косово.
Такий диспут є суто теоретичним — НАТО перемогло з такою стратегією, яку воно мало. Авіаудари спрацювали. Не будемо забувати, що Альянс вирішив використати військову силу для досягнення конкретних політичних цілей — припинити насильство та репресії, а не нанести Югославії військову поразку. Всюди говорять, що єдиною надією для Президента Мілошевіча було добитися розколу Альянсу. В той час, як головним для Альянсу було зберегти свою єдність та врахувати демократичні прагнення всіх 19 країн-членів. Уникаючи непотрібних страждань серед сербського населення, життєво важливим було також зберегти підтримку дій Альянсу громадськістю та світовою спільнотою.
НАТО відповіло повітряною кампанією на посилення репресій у Косово. І коли повітряна операція затяглася, інші можливості військового вирішення конфлікту обговорювалися в штаб-квартирі Альянсу та в столицях країн-членів. Зрозуміло, що країни- члени неохоче сприймали ідею наземної операції, яка забрала б багато часу, була складною та дорого обійшлася як з точки зору життя людей, так і з точки зору матеріальних ресурсів та обладнання. Існує, однак, думка, що в разі необхідності Альянс розпочав би наземну операцію. Можливо, в це повірив і Президент Мілошевіч, і це, ймовірно, стало однією з причин його капітуляції.
Чи навмисне НАТО надавало невірну інформацію про успіх авіаударів проти сербських сил у Косово?
Все ще точаться суперечки щодо кількості зброї та техніки сербів, яку було знищено в результаті операції. Цифри, які наводяться, часто суперечливі та необґрунтовані. Зі свого боку, Альянс разом з окремими країнами-членами глибоко вивчив ефективність операції з метою узагальнення досвіду. На прес-конференції 16 вересня 1999 року Верховний головнокомандувач об’єднаними збройними силами НАТО в Європі генерал Веслі Кларк ознайомив журналістів з результатами роботи команди з питань оцінки ефективності проведення повітряної кампанії. Під час прес-брифінгу він зазначив, що Альянс здійснив 93 успішних удари по танках, 153 — по бронетранспортерах, 339 — по військовим транспортним засобам та 389 — по артилерійським установкам та мінометам.
У червні, коли конфлікт все ще тривав, називалися такі цифри: знищено танків — 120, артилерійських установок — 314, бронетранспортерів — 203. Зважаючи на те, що під час ведення бойових дій важко оцінювати втрати противника, особливо в умовах відсутності безпосереднього доступу до наземних об’єктів, такі дані можуть видатися перебільшеними порівняно з більш пізніми оцінками і свідчать лише про те, наскільки точним намагався бути Альянс у своїх заявах під час конфлікту. Слід також зазначити, що у сербів у Косово залишилося чимало броньованої техніки, більшість якої було замасковано під час конфлікту.
Але цифри відволікають нас від справжнього значення операції. Коли генерала Кларка запитали, скільки цілей було вражено, він відповів: «достатньо». В цілому операція Альянсу проти Югославії, яка змусила Президента Мілошевіча прийняти вимоги світової спільноти, досягла політичної мети. Це і є виміром успіху НАТО в цій операції.
Чи не була операція НАТО сама по собі етнічним чищенням, проти якого вона була спрямована?
Дехто каже, що операція Альянсу спричинила брутальні етнічні чищення, насильство та масову втечу біженців. Факти не підтверджують цього. Етнічні чищення, які проводив уряд Президента Мілошевіча, були спланованими й «добре організованими». Так говориться у звіті ОБСЄ. Їм передувало нарощування військового потенціалу, яке тривало навіть під час проведення переговорів у Рамбуйє. Пізніше за даними розвідки було встановлено, що Президент Мілошевіч мав сплановану стратегію переселення населення косовських албанців з Косово (операція «Підкова»).
Ми знаємо також, що він намагався здійснити жорстокі етнічні чищення, але це йому не вдалося. Тепер біженці повернулися до своїх домівок. Замість того, щоб десь переховуватися, відсиджуватись у таборах для біженців або бути розкиданими по всій Європі, більшість косовських албанців повернулася додому за ці місяці. Порівняйте з Боснією та Герцеговиною, де все ще перебуває третина мільйона біженців та вдвічі більше тимчасово переміщених осіб. Тверда та вчасна відповідь Альянсу та світової спільноти поклала край розростанню павутини брутального насильства.
