Що означає ця втрата для європейської цивілізації та християнського світу?

ФІЛАРЕТ, Патріарх Української православної церкви Київського патріархату:

— Папа Іван Павло II — видатна людина не тільки в християнстві, але й у масштабах цілого світу. Насамперед тому, що він активно займався миротворчою діяльністю. Я сам брав участь у конференції, яку організував Папа Іван Павло II, на якій були представлені різні релігії світу. Крім того, він був великим екуменістом, об’їздив увесь світ, проповідуючи християнську любов. У 2001 році, під час відвідин України, Папа зустрівся з представниками різних церков. То ж для церкви Христової, як і для світу загалом, смерть Папи — це велика утрата. Звичайно, що пам’ять про нього буде не тільки в серцях віруючих католиків. Православні християни його теж пам’ятатимуть.

Мирослав ПОПОВИЧ, академік НАН України:

— Важко сказати, якими будуть наслідки, зараз, оскільки ми не знаємо, хто буде наступним Папою, які в нього будуть уявлення про хід світових подій, бо Ватикан не така вже й велика держава (колись Сталін питав, скільки в неї дивізій). Це для неї не відіграє ніякої ролі. Йдеться про те, наскільки може бути великим моральний вплив на людство. Це залежить винятково від фігури майбутнього Папи. І можна упевнено сказати, що така постать, якою був Кароль Войтила, з’являється нечасто. Думаю, що з цього погляду нам всім доведеться відчути величезну втрату.

Мені здається, що головним буде той вплив, який Папа та його ідеї матимуть після його смерті. Оскільки він був людиною настільки великого калібру, що їх (ідеї. — Ред. ) починають осмислювати на відстані. Я читав багато його циклів, звертань, розмов і можу сказати, що він недооцінений як мислитель. Ми зараз бачимо тільки окремі акції, які він здійснив, але неможливо, скажімо, повністю осмислити те, що він зробив у відносинах церкви з Богом. Це неймовірна річ. Такого ніколи не можна було уявити у католицизмі, бо, по суті, він покінчив із догматом про непідсудність Папи та церкви людському суду. Він, щоправда, говорив про суд божий і просив вибачення перед ним, але це власне є той світовий дух, та сутність цивілізації, про яку ми можемо прочитати між рядками.

Отже, я б сказав, що Папа надав традиційному для церкви консерватизму такого характеру, який може бути прийнятним (і повинен бути прийнятним) для кожного, хто живе у європейському суспільстві. Незалежно від того, чи він є лівим, чи він є правим, чи він є релігійною людиною, і якщо він релігійна людина, то до якої конфесії він належить. Бо є люди різних орієнтацій, і є такі, які можуть жити в рамках суспільства, яке ми називаємо суспільством iз європейськими цінностями. А є такі люди, які в рамках цього суспільства жити не можуть. От той консерватизм, який був до Івана Павла II, був несумісний із духом сучасної Європи. Спадщина, яку ми отримали сьогодні, — це є світогляд, який прийнятний як ті границі, у рамках яких ми повинні жити. Я думаю, що у цьому відношенні вплив Папи посилюватиметься.

Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук:

— Передусім хотілося б відзначити трагічні обставини, пов’язані зі смертю Папи Івана Павла II. Річ у тому, що з цим Понтифіком пішла, можливо, найкраща людина ХХ століття. Людина, яка у справі зміцнення євангелізації світу й духовності християнства, зробила, можливо, найбільше, порівняно з іншими Понтифіками і попередніми досвідами християнської пропаганди. Важко, зрозуміло, зараз говорити про наслідки цієї трагічної події, оскільки особистість Папи надзвичайно велика, і передбачувати, хто може зрівнятися з нею, дуже важко. Для того, щоб оцінити втрату, і те, що, можливо, видніється в майбутньому, необхідно наголосити на тому основному, що зробив Іван Павло II.

Передусім необхідно сказати, що він відповів на основні глобальні питання ХХ, а потім і ХХI століття. Головним тут, мабуть, буде те, що він намагався духовно з’єднати релігійний досвід Сходу й Заходу з позицій цінностей християнства. Це людина, яка вперше проголосила (можливо, утопічну, але, імовірно, таку, що найбільш відповідає духу ХХI століття) ідею формування «цивілізації любові». Тобто заміни позиції ворожнечі позицією солідарності народів, позицією взаємодії й навіть партнерства. Йдеться про любов не просто як про певний психологічний стан. Йдеться про любов як здатність знайти абсолютний центр в іншій людині. Це дуже велике досягнення.

Ця людина проголосила дуже близьку, особливо для українського менталітету, ідею про мудрість як альтернативу тому техніцизму, тому захопленню утилітарною технологією, яка нині охопила людство. Як ми знаємо, проект відновлення мудрості у XVIII столітті (вперше після античності) відновив Григорій Сковорода. А на рівні теологічного християнства і католицького богослов’я це було сформульовано Папою. Це, мабуть, також дуже серйозне досягнення.

Ну й хотілося б також сказати про тезу, яку весь час проголошував Іван Павло II — про цінність істини в наші часи. Про цінність істини, яка не затьмарює віру, а доповнює. Його ідея в енцикліці «Віра й розум» полягала в тому, що у відповідь на відвагу розуму необхідна відвага віри.

Можна було б ще багато говорити про результати діяльності Івана Павла II (адже він створив 12 енциклік). Він був одним із найавторитетніших діячів, які реалізували, загалом, революційні ідеї Другого Ватиканського Собору. Який поставив у центрі уваги християнства людини в тому сенсі, що вона показала, що страждання людини у ХХ столітті виявилися порівнянними, а можливо навіть гострішими, ніж страждання Бога. І звідси ідея енцикліки «Євангеліє життя» — абсолютна цінність життя і проголошення його етичної цінності.

Яким чином розвиватимуться події надалі? Мабуть, тут можна висловити певну песимістичну думку. Річ у тому, що я невипадково говорив про результати діяльності Папи. Він настільки далеко переступив поріг надії у справі євангелізації світу, що мабуть почнеться певний відкат у цій сфері. Це вже можна прогнозувати за відомою декларацією «Домінус Єзус» 2000 року, яку опублікувала Ватиканська Конгрегація віровчення. У ній йдеться про те, що все ж таки визнання ролі інших церков (у тому числі східних, релігій Індії та Китаю, іудаїзму та ісламу), можливо тільки за визнання центральної ролі Католицької церкви. Хоч начебто за текстом жодних заперечень ідеям євангелізації Івана Павла II не було, але, по суті, це відкат. І швидше за все, цей відкат триватиме, а екуменізм, тобто ідея єдності всіх церков, чимдалі набуватиме етико-морального, а не практичного характеру.

З іншого боку, авторитет Папи був настільки високим серед усіх інших конфесій, що навряд чи його може в найближчі десятиріччя замінити діяльність якоїсь іншої фігури. Тому, швидше за все, найближчим часом зусилля будуть сконцентровані на підвищення ролі самого Ватикану й Католицької церкви (для зміцнення авторитету якої дуже багато зробив Іван Павло II). Ми вже бачимо деякі особливості цієї діяльності. Я маю на увазі те, що на траурних церемоніях похорон Папи вперше братимуть участь 200 глав держави. Досі (при смерті попереднього Папи Івана ХХIII) були присутні тільки представники посольств. А присутність голів держав свідчить, що почнеться інтенсивний процес підвищення ролі й значення у світі саме Католицької церкви. Практично імовірне й послання патріарха Православної церкви Московського патріархату Алексія II. Воно знову-таки акцентує увагу не на самому Папі, а на діяльності Ватикану. Можна сказати, що жест простягнутої руки між Сходом і Заходом, який проголосив Іван Павло II, безумовно залишиться, але з серйозними застереженнями та затвердженням необхідності й базового значення католицьких цінностей. Ймовірно, це буде важке випробування для Православної церкви Московського патріархату, оскільки таке небувале підвищення авторитету католицької церкви (з її досить великими новаціями на тлі консерватизму Московського патріархату) може виявитися невигідним для православ’я.

Крім того, залишиться ставка померлого Папи на молодь. Це був досить революційний крок. Справа в тому, що канонічне богослов’я не знало поняття юності. Згідно з Біблією, Адам з’явився на світ уже в зрілому віці. І тому Католицька церква, так само як і православна, не особливо звертала увагу на проблему молоді. Саме Папа звернув на це увагу і отримав відповідь з її боку. Наскільки мені відомо, Ватиканське радіо передавало, що нібито він прошептав, що йшов завжди до молоді, і ось вона прийшла до нього (це коли виявилося, що на площі перед Апостольським палацом переважала молодь). Отже, це буде великий виклик (ставка на молодь) іншим конфесіям і, передусім, консервативному православ’ю.

Хочу ще зауважити, що імовірно залишиться ідея Папи, що головною християнською цінністю у ХХI столітті стане благодійність. Тобто — здатність переживати страждання найбіднішої частини людства, і тієї частини діячів культури, які потребують підтримки під натиском сучасної масової культури. Слід відзначити також важливість ідеї Папи, яку безумовно підхоплять — це розгляд культури як способу єдності істини й віри.

Мирослав МАРИНОВИЧ, викладач Католицького університету Української греко-католицької церкви, м. Львів:

— На питання про те, кого ми втратили, можна відповідати по-різному, в різних ракурсах. Розпочати хотілося б з того, як ми взагалі розтлумачуємо вплив цієї особи на світ. Адже сьогодні сумує справді увесь світ, усі світові ЗМІ говорять про одну й ту ж подію.

Чим він завоював свій авторитет, що є в постаті Івана Павла II такого, що відрізняє його від крупних політичних діячів? Відповіддю на ці питання є передусім ставлення Папи до духовності, його духовний світ. Це чоловік, який щоранку стояв на колінах та молився Богові. А вже потім брався за вирішення проблем церкви, а значить, — і світових проблем. Ось саме цей ракурс ми не повинні забувати. Стати Римським Папою — це не просто бути обраним так, як обирають політичних діячів і почати керувати, щоб здивувався увесь світ. Необхідний також відповідний духовний світ, духовна формація. Саме завдяки духовності Іван Павло II став авторитетом не лише для католиків, але й для всього світу.

Тепер ця людина відійшла. Сьогодні вже стало зрозуміло, що знайти заміну Івану Павлу II буде дуже і дуже важко. Він створив нове формулювання сучасної епохи. Адже оці модерністські зневажання релігійного виміру людини вичерпуються. Сьогодні світ повертається до розуміння того, яке підґрунтя значення мають морально-етичні принципи. Світ починає розуміти, що без них він не зможе розвиватися. Роль Івана Павла II у розкритті цієї істини є надзвичайно великою. Він сміливо брався за вирішення цієї проблеми, хоча його дуже часто звинувачували у консерватизмі, у надмірному ригоризмі. Але він не боявся втратити популярність, і, можливо, саме тому він її постійно здобував. Таким чином, поверненням того морально-етичного виміру ми завдячуємо йому, причому під ми я маю на увазі не лише католикiв, але й всіх християн, всіх людей на землі. Крім того, смерть Папи є дуже великою втратою саме для Української греко-католицької церкви, а також — для римо-католицької церкви в Україні. Тому що Папа-поляк, Папа-слов’янин розумів наші проблеми краще за будь-якого іншого Папу. Бо він жив цими проблемами, він жив нашою історією змалечку. І багато речей для нього були аксіомами, хоча до нього нам їх треба було дуже тяжко доводити. Таким чином, ми з вдячністю згадуємо сьогодні те, що він для нас зробив. Скажімо, сам вихід із підпілля Греко-католицької церкви став можливий завдяки переговорам Івана Павла II з Михайлом Горбачовим. Отже, він утвердив наше існування, він домігся того, що весь світ визнав наші релігійні права, нашу релігійну свободу. Крім того, Іван Павло II підняв на велику висоту значення київського християнства, київської християнської традиції. Він зробив це у своїх писемних творах. А також — фактом свого паломництва в Україну. Опинившись на київських горах, він сказав особливі слова. Про те, що благословення апостола Андрія стосується не лише минулого, а й майбутнього. В тому сенсі він багато в чому визначив майбутнє Майдану революції. Тому що він переконував людей, що саме Христос є дорогою, правдою і життям. І це підтвердив Майдан, усвідомивши, що правда, не насильництво визволяє людей. Таким чином, внесок Івана Павла II в атмосферу і дух Майдану був величезним. Хто знає, як закладається духовний гумус, не можуть не оцінити колосальне значення тої подорожі Папи до України.

Так що ми втратили людину, яка була великим Папою. І вплив Івана Павла II буде відчутним і надалі.

Учора делегація Російської православної церкви на чолі з постійним членом Священного Синоду митрополитом Крутицьким і Коломенським Ювеналієм відвідала Постійне представництво Святого Престолу в Російській Федерації. Відкриваючи книгу співчуття, що знаходиться в представництві Ватикану, митрополит Ювеналій залишив у ній запис, під яким підписалися й інші члени делегації. Запис свідчить: «Від імені Святішого Патріарха Московського та всієї Русі Алексія II і Священного Синоду Російської Православної Церкви висловлюємо глибоке братське співчуття Римсько-Католицькій Церквi, її ієрархам, кліру і мирянам у зв’язку зі смертю Його Святості Святішого Івана Павла II Папи Римського. У блаженному успінні вічний спокій подай йому, Господи».

Після занесення запису до книги співчуття члени делегації проїхали до каплиці представництва, де було виголошено заупокійну молитву за спочилого Папу Івана Павла II. Про це повідомляє «Релігія і ЗМІ».