Шлях до ефективності

Людський прогрес можна виміряти тим фактом, що ми живемо в добу, коли односторонні військові дії, засновані на одній силі, нестерпні. Але поширення ідеології миру не означає, що загрози безпеки зникли. Час від часу попереджувальні дії можуть бути необхідні. В Африці, наприклад, врятували б багато життів, якби міжнародна спільнота діяла рішуче та швидко. Події в Іраку також продемонстрували, що основним питанням світової безпеки справді є ставлення великих держав до Ради Безпеки ООН.

Потреба в ефективній Раді Безпеки ООН відображає центральну стратегічну впевненість періоду після «холодної війни»: загрози безпеки, швидше за все, більше не набуватимуть форми війни між державами, але натомість полягатимуть в актах терору, громадянських війнах і вбивствах цивільного населення. Ці загрози часто пов’язані з економічним хаосом й основними невдачами в національному управлінні, і часто для того, щоб зустріти їх у всеозброєнні, потрібні міжнародні воєнні дії. Але законність будь-яких міжнародних воєнних дій, які виходять за межі безпосередньої самооборони, вимагає широкого міжнародного схвалення — дії без законності приречені на невдачу.

Тому міжнародна спільнота має визнати потребу в фундаментальному зв’язку між такими воєнними діями й ООН. Встановлення миру та запобігання кризі є визнаними функціями ООН. Але широкої міжнародної підтримки не буде, якщо воєнні дії сприймають як якусь форму західного неоімперіалізму. Цей останній пункт лежав в основі проблем в Іраку. Нарощування американських і британських військ з іншими «західними» силами не змінить, особливо на цій пізній стадії, фундаментального сприйняття такого втручання як в арабському світі, так і за межами його.

Тільки явне, відкрите схвалення перетвореної Ради Безпеки ООН може забезпечити законність і міжнародну підтримку, які необхідні для воєнних дій — крім явної самооборони. Це стосується дій, які замишляють окремі країни, тимчасові союзи чи постійні союзи на кшталт НАТО.

Щоб Рада Безпеки була ефективною в забезпеченні глобального управління в сфері безпеки, її необхідно перетворити, щоб відобразити дійсність двадцять першого століття. Система авторитетного голосування з глобальним уявленням має замінити чинну систему, згідно з якою влада вето, заснована на рівновазі сил після Другої світової війни, визначає, що можна здійснити, не беручи до уваги світову думку.

Нова система повинна, звісно, відображати не лише розмір населення, а й відмінні економічні та військові здібності націй. Ступінь «внутрішньої законності» урядів стосовно прав людини та демократії міг би стати іншим чинником, що визначає авторитет голосування чи виборчі права. Такі країни, як Індія та Японія, повинні отримати сильний голос. Латинська Америка, Африка й арабський світ також повинні побачити збільшення свого впливу. У Раді Безпеки повинна бути постійна глобальна участь із допомогою регіональних виборчих округів, хоча кількість місць у будь-який момент має залишатися в межах 15 для того, щоб зробити можливими конструктивні дебати і ступінь згуртованості.

Тільки всередині такого оновленого ООН НАТО чи інші військові союзи можуть отримати узаконену ефективність. В ідеалі НАТО має надати війська для фінансованих ООН операцій разом із силами з інших регіональних організацій безпеки, які можна було б створити в Латинській Америці, Азії чи Африці. Ці організації співпрацювали б під явним керівництвом та зі схвалення ООН.

Група високого рівня із питань реформи безпеки, яку призначив Генеральний секретар Кофі Аннан, розглядає різні варіанти. Далекосяжна реформа буде важкою, і дехто може вважати, що вона поза нашою досяжністю. Але настав час мислити сміливо, звільнитися від тиску минулого та спробувати зайнятися вирішенням проблем нашого століття, якщо ми справді хочемо запобігти катастрофічним подіям і досягти справжнього та тривалого глобального миру і безпеки.

Кемал ДЕРВІС — колишній міністр економіки Туреччини. У цей час він пише книжку про покращання глобального управління разом з Центром глобального розвитку у Вашингтоні