«Східне партнерство»: час знову відчиняти двері
У доповідь з оцінкою політики Євросоюзу стосовно Сходу за останні п’ять років, яку має прийняти Європарламент, слід включити певні конкретні ідеї щодо її оптимізації. Втілення в життя порядку денного, названого в доповіді, може значно наблизити до ЄС його східних сусідів, наприклад Україну, і зробити перспективу їхнього членства в євроспільноті реальнішою.
Із країнами Східної Європи й Південного Кавказу Євросоюз має набагато слабші економічні та соціальні зв’язки — через торгівлю, інвестиції, туризм, програми студентського обміну, діаспору, ніж із деякими його південними сусідами, зокрема країнами Магрібу. Така ситуація створює дискомфорт у багатьох європейських столицях. Східні сусіди ЄС — не сусіди Європи, а радше сусіди по Європі, які мають повне право спробувати здобути членство в Євросоюзі. Тож за останні п’ять років Європейський Союз намагається наростити свій вплив у Східній Європі й на Південному Кавказі, найважливішою ознакою чого є «Східне партнерство» — ініціатива, започаткована в травні 2009 року. Однією з її підвалин стала європеїзація східних сусідів, таких як Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова, Україна й Азербайджан. Це означає курс на відповідність стандартам ЄС (ліберальна демократія, вільний ринок, правова держава) і поліпшення відносин між ними та ЄС. Останнього планується досягнути за рахунок спільних угод, встановлення поглибленої комплексної зони вільної торгівлі, залучення їх до Угоди про енергетичне співтовариство і послаблення візового режиму.
На цей час найбільші досягнення України — в переговорах про потенційне партнерство. Проте їй на п’яти вже наступає Молдова. Після приходу до влади восени 2010 року проєвропейськи налаштованої урядової коаліції Кишинів домігся привілею користуватися деякими правилами, які Євросоюз зазвичай приберігає лише для країн, залучених до процесу розширення.
Важливою сильною стороною «Східного партнерства» є, зокрема, його намагання зміцнити співпрацю між усіма східними сусідами ЄС (багатосторонні ініціативи), одночасно включаючи різноманітні відносини між ЄС та його партнерами. Двома найважливішими відмінностями між східними партнерами є різновиди форми правління — недосконала демократія або авторитарний режим, і зумовлена цим причина вступу в ЄС.
Простіше кажучи, в першій групі проєвропейськи налаштованих країн демократичної орієнтації перебувають Грузія, Молдова та Україна — на противагу іншій групі, яка складається з Азербайджану, Білорусі й, на жаль, Вірменії, яка ближча до цієї другої групи. Нова доповідь Європарламенту не повинна нехтувати цим поділом, але вона має також запропонувати щось для покращення плану роботи партнерства. В основі має бути надання першочергового статусу найбільш перспективним відносинам зі східними сусідами. Зміцнення їхніх зв’язків з ЄС, а звідси — поліпшення внутрішнього становища, особливо в економічній сфері, може викликати позитивні зрушення в інших країнах, як ефект доміно. Як наслідок, можна покращити багатостороннє співробітництво.
Ключовий фактор слід вбачати й у реалістичному, а не лише ідеологічному сприйнятті демократизації як головного рушія програми партнерства. На практиці для цього треба прийняти європейський підхід «вгору-вниз», який включає збільшення фінансової та інституційної підтримки неурядових організацій, медіа та університетів, малого бізнесу в країнах-партнерах, і співвіднести рівень такої підтримки з наявним рівнем демократизації. Завдяки цьому підходу можна буде створити реформаційний тиск як згори (ЄС), так і знизу (громадяни і суспільство загалом).
Побудова ліберальної демократії на основі правового управління особливо важлива для Грузії, Молдови та України, найперспективніших партнерів зі Сходу. Понад 20 останніх років ці країни, незважаючи на численні недоліки і проблеми, залишаються демократіями з такими вадами, як авторитарні тенденції та корупція. Через це довготривала стабілізація цих країн, чим якраз так переймається ЄС, навряд чи можлива без ретельної демократизації. А без підтримки з боку Євросоюзу вона видається ще й неможливою.
Ліберальну демократію, як і модернізацію вільних ринків, неймовірно складно уявити без правового управління. Саме тому боротьба з корупцією повинна стати ще однією метою «Східного партнерства». На додачу в цьому разі інституційну та фінансову підтримку ЄС слід скерувати до органів правопорядку і департаментів юстиції, зростання незалежності яких слід вважати знаком зміцнення відносин між партнерами.
Питання фінансування «Східного партнерства» порушувалося вже двічі. Для повного досягнення мети його потрібно збільшити. Це питання має особливу вагу в разі економічної співпраці. Варто зазначити, що відносини, які обговорюються зі східними партнерами, дуже подібні до тих, що підписані з західнобалканськими країнами — яких, на відміну від східних партнерів, було названо потенційними кандидатами і яким було надано фінансові та інституційні привілеї. Найгіршим сценарієм було б підписання занадто амбітних зобов’язань про асоційоване членство, які закінчились би провалом через неможливість втілити їх — через неспроможність відповідних країн зреалізувати власні зобов’язання.
Врешті-решт, ЄС та його східні партнери повинні використовувати всі доступні для країни, не включеної (поки що) в процедуру розширення, інструменти. Наприклад, спроможність Молдови втілювати деякі програми Євросоюзу слід вважати «пряником» для заманювання інших країн у «Східне партнерство». Проте ЄС колись доведеться-таки погодитися з очевидним фактом: продовження співробітництва неможливе без встановлення довготривалої європейської перспективи для партнерів. Вочевидь, успіхи в демократизації, боротьбі з корупцією та економічній модернізації Сходу були б величезною підмогою в тому, щоб змінити ставлення ЄС до можливого розширення. Сьогодні — слово за сусідами, а вони повинні не втрачати рішучості під час проведення важких реформ, з яких усі — в їхніх життєвих інтересах. Їх підтримка стане випробуванням і для їхніх захисників у Євросоюзі, серед яких одним із найважливіших є Польща.
ДО РЕЧI
Нещодавно Президент Віктор Янукович підписав Указ «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи». Метою цього документа є забезпечення належного виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, досягнення відповідності політичній складовій Копенгагенських критеріїв щодо набуття членства в Європейському Союзі та взяття до уваги Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1466 (2005), 1755 (2010) і Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1722 (2005). Глава держави постановив затвердити План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи. Цим документом Президент доручив Кабінету Міністрів України забезпечити координацію роботи центральних органів виконавчої влади з виконання Плану заходів та контроль за додержанням визначених ним термінів, а відповідно Міністерству юстиції України доручено подавати щоквартально Кабінету Міністрів України звіти про виконання Плану заходів для проведення аналізу та інформування Президента України.
