СНД: час московський
Президенти країн СНД закликали до єднання зусиль у боротьбі з тероризмом (прем’єр-міністр України Кінах також зазначив, що Україна активно співпрацюватиме у всіх напрямах діяльності з антитерористичним центром СНД) і оголосили, що СНД має значний позитивний потенціал.
Цікавішими були підсумки для окремо взятої України. Саміт пройшов під акомпанемент Року України, що починається в Росії. Тому не дивно, що виступи президента Кучми та прем’єра Кінаха насамперед були присвячені українсько-російським відносинам. І з них можна було дізнатися багато нового. Наприклад, що Україні краще брати участь як спостерігачеві в Євразійському економічному співтоваристві, ніж не брати. Що Україні та Росії необхідно нарощувати економічну інтеграцію. Що для України відносини з Росією та Європою є однаково важливими. За словами прем’єра Кінаха, Росія вперше може сплатити за частину газового транзиту у валюті. Окрім того, Леонід Кучма в ході розширеного засідання глав держав СНД запросив групу спостерігачів від СНД на наступні парламентські вибори в Україні, про що повідомив заступник начальника управління інформації та зв’язків з громадськістю адміністрації президента України Андрій Чирва в інтерв’ю журналістам. Пропозиція Кучми була, за словами Чирви, підтримана одноголосно.
В цілому склалося враження, що час, за яким варто вимірювати процеси, що відбуваються в СНД, — московський.
Вадим КАРАСЬОВ, політолог:
— Ювілей СНД відбувається на фоні істотної трансформації пострадянських еліт, подолання економічної депресії та виходу на траєкторію економічного зростання, істотної зміни контексту міжнародних відносин і глобальної політики. А також реалізації Росією нової зовнішньополітичної доктрини і стилю Путіна.
Якщо говорити про історію формування СНД та її технологічні особливості, то по суті вона виникала як організація для проведення реактивної політики: урегулювання економічних і енергетичних проблем, регіональних конфліктів малої інтенсивності, нейтралізації потенційних осередків озброєних зіткнень (Придністров’я, Карабах). По суті, СНД функціонувала протягом цього десятиріччя як колективна організація. Проте за змістом це була «парасолька» для двосторонніх відносин. Зустрічі СНД використовувалися вищими пострадянськими лідерами для вирішення суперечок у двосторонніх відносинах.
Якщо розглядати проблему СНД у геополітичному контексті, то десятиріччя СНД було майданчиком для позиційної гри, представленої трьома основними гравцями. Перший гравець, який і раніше спостерігав за розвитком СНД, — це Євро-атлантичне співтовариство (США, НАТО, Західна Європа), для якого головним у це десятиріччя була політика заборони Росії у ролі нової європейської периферії, та недопущення ризиків відродження СРСР у рамках пострадянського простору. Інший гравець — це сама Росія, прагнення якої полягало у тому, щоб, долаючи внутрішні катаклізми і кризи, нейтралізувати ризики територіальної, економічної і культурної ізоляції, не стати периферією для високої глобальної політики. Третю групу гравців становлять інші країни СНД, для яких важливим було б збереження бази для будівництва двосторонніх відносин та збереження внутрішньополітичної стабільності. Головним для цієї групи держав було недопущення як різкої інтеграції СРСР, так і різкої дезінтеграції пострадянського простору, що породжувало для пострадянських еліт втрату політичного контролю та порушення соціальної стабільності.
Незважаючи на слабо структуровані відносини всередині СНД, на те, що це була організація дискусійного характеру, все-таки вдалося досягнути головного — нейтралізувати загрозу югославського сценарію, розпаду та «балканізації» політики на пострадянському просторі.
Перспективи СНД необхідно розглядати у контексті нової ролі Росії в сучасному геополітичному розкладі, та у новому антитерористичному контексті сучасних міжнародних відносин. Це дуже ймовірний сценарій, враховуючи той темп, який Росія запропонувала сусідам. Зрозуміло, поки ще тільки пишеться чорновий проект нової структури світу та геополітики, але деякі напрями і тенденції вже очевидні. Зрозуміло, що основним домінуючим геополітичним трендом нової структури міжнародних відносин є розвиток утворень, відповідальних за стабільність, антитерористичну противагу, нейтралізацію релігійно-фундаменталістських вірусів у зонах життєво важливих інтересів коаліції на чолі з США. Це основний контекст, у якому далі буде відбуватися еволюція СНД. У рамках СНД залишаються ті ж гравці, але це вже буде інша гра, з іншою метою.
Для США та їх європейських партнерів важлива сьогодні ревізія основних точок терору, загроз і глобальних ризиків. Тому США зацікавлені у створенні нових осей безпеки на чолі зі своїми основними партнерами. Це може бути пострадянський субрегіон, Близький та Середній Схід, Передня Азія і т. д. Тобто ті стратегічні зони і точки, де можливі нові терористичні загрози та релігійно-фундаменталістські виклики. На мою думку, навколо СНД зараз вибудовується гра на відновлення під м’яким американо-російським контролем пострадянського простору в формі єдиного стратегічного регіону з російським лідерством при збереженні національно-державних суверенітетів країн СНД.
З погляду перенесення функцій СНД на інші завдання, у зв’язку з терористичними загрозами, країни СНД разом з Росією будуть, аналогічно, підключені до реалізації «Боннського сценарію», коли до Євро-атлантичного співтовариства були включені ФРН та Японія. Тобто СНД може стати майданчиком для м’якої реінтеграції пострадянських країн з російським лідерством у систему побудови політики антитерористичної противаги.
Якщо тенденція до європеїзації російської політики збережеться, то не виключено, що буде сформовано систему євробезпеки, основними сторонами якої є США, Європа і Росія, а також формування інших осей безпеки, зокрема євразійської: від Балкан до Індонезії, де роль Росії, Китаю і США буде домінуючою. Зараз СНД необхідно розглядати також як найважливіший інститут колективної безпеки країн колишнього СРСР при — як це не болісно — провідній ролі Росії. Серед локальних завдань необхідно виділити створення економічного євразійського ринку, формування загальної стратегії країн СНД при вступі до ВТО.
Останній момент я б назвав «зносом» української романтичної геополітики, яка протягом десятиріччя формувала вже застарілу доктрину євро-атлантичної противаги Росії. Ця обставина вносить істотні корективи у роль та завдання як українських правих, так і усього політичного політикуму.
