Сценарій кінця світу

Уміру того, як в Америці розгортається дискусія про те, вторгатися чи не вторгатися в Ірак, в цю дискусію починають закрадатися страхи, що це вторгнення зупинить відновлення економіки країни; разом з тим, зростає стурбованість, що це може вплинути на здоров’я світової економіки. Дедалі більше економістів доходять думки, що розрив між потенціалом економічного зростання і реальними показниками економіки США ще певний час залишатиметься досить великим. Чи може ця ситуація ще більше погіршитися? Так, може, і значно.

Вже давно в економіці США спостерігається ряд тривожних чинників:

— величезні дефіцити торговельного балансу, що зберігаються починаючи з 1981 року, коли Рональд Рейган помилково знизив податки, що перетворило Америку з найбільшого у світі кредитора на найбільшого у світі боржника. Сьогодні цей дефіцит щомісяця збільшується дедалі більше;

— жахливо низькі норми заощадження в Америці. Це було зрозуміло, коли здавалося, що багатство Америки зростає щороку на фоні буму на фондовій біржі; прості американці багатіли і не роблячи заощаджень, тому навіщо було турбуватися? Сьогоднішні норми заощадження, хоч і трохи збільшені, як і раніше, утримують Америку на нижніх рядках таблиць світової ліги ощадних асоціацій;

— нестрогі стандарти ведення бухгалтерії. Скандали з «Артуром Андерсеном», а також компаніями «Енрон» та «Ворлдком» не виникли на рівному місці, вони зародилися в середині 1990-х років, коли міністерство фінансів США фактично втрутилося для того, щоб зупинити спроби незалежної ради із стандартів звітності покращити ситуацію в цій галузі. Поганий облік зробив свій внесок у мильну кульку фондового ринку, що недавно лопнула; неточна інформація призвела до того, що курси акцій не відображають їх реальної вартості, і це у свою чергу сприяло притоку зайвих інвестицій у телекомунікаційну галузь, де через це зараз є незавантажені потужності.

До цього старого зілля було додано нові інгредієнти, особливо, очевидно, найшвидша за всю світову історію зміна у фінансовому становищі країни. Одним рухом «зараз ви це бачите, а зараз — ні», яке могло б сподобатися тільки фокуснику, бюджетний профіцит США в 3 трильйони доларів на десять років (без соціального страхування) — усього за кілька місяців перетворився на величезний дефіцит розміром у 2 трильйони доларів.

Звичайно, виправдання завжди під рукою: не передбачався такий великий економічний спад і неможливо було передбачити такого збільшення витрат на боротьбу з тероризмом. Виправдання, виправдання. Як йдеться в одному старому прислів’ї, «курчат восени рахують». Адміністрація Буша не тільки порахувала своїх курчат, вона їх навіть продала до того, як вони виросли!

Будь-якій людині, здатній критично поглянути на речі, було зрозуміло, що витримані в рожевих тонах прогнози щодо бюджету два роки тому звучали нонсенсом. Також було зрозуміло, що, просуваючи своє зниження податків, адміністрація Буша займалася приписками (йшлося про багато мільярдів) у стилі компанії «Енрон».

Таким чином, якщо справи йдуть настільки погано, то як вони можуть стати ще гірше? Ось імовірний сценарій.

Для фінансування свого торговельного дефіциту Америка повинна позичати за кордоном по мільярду доларів щодня. Це було нескладно, поки Америка залишалася єдиною безпечною гаванню для інвесторів зі всього світу. Але зараз Америка не здається таким уже безпечним місцем. Поєднання трьох чинників — відсутність довіри до рахунків американських корпорацій, відсутність довіри до управління економічною політикою (у поєднанні зі стрімко зростаючим дефіцитом) і відсутність в Америці жорстких основоположних економічних принципів — залишили вм’ятини на репутації американської економіки у світі.

Як тiльки іноземці почнуть вивозити свої гроші з країни, якій вони перестають довіряти, долар почне слабішати. Як тільки долар почне слабішати, Америка почне здаватися ще менш безпечною. Таким чином, починається стовпотворіння біля виходу.

І хоча слабкий долар може виявитися благом для експорту, падіння долара супроводжуватиметься втратами на фондовому ринку і ще більшим падінням довіри. У кінцевому підсумку навіть всемогутній американський споживач відчує потрясіння і зрозуміє, що сьогодні він став біднішим, ніж три роки тому і що йому краще почати відкладати гроші на пенсію, особливо беручи до уваги пропоновані Бушем ризиковані експерименти з системою соціального забезпечення.

У цей момент американці приєднаються до масової втечі зі своєї економіки. А чому ні? Вони вільні у своєму виборі, де їм зберігати гроші. Європейські фондові ринки цілком можуть виявитися привабливою альтернативою.

Але за цим сценарієм не передбачено хепі-енду для Європи. Ослаблення економіки США та посилення євро призведуть до падіння обсягів експорту з Європи. Європейський Центральний Банк, що зациклився на боротьбі з інфляцією, не встигне знизити відсоткові ставки, а європейський пакт стабільності не дозволить змінити грошово-кредитну політику таким чином, щоб компенсувати це падіння. В Європі, як і в Америці, почнеться економічний спад, що у свою чергу посилить спад в Америці та спровокує світову спіраль економічного спаду. Я не передбачаю, що це трапиться. Я сподіваюся, що адміністрація Буша задіє стратегію, спрямовану на посилення економіки США: зниження податків, що мало певний сенс, коли здавалося, що Америка має багатотрильйонний профіцит, більше не має сенсу взагалі. Адміністрація Буша повинна визнати це і з метою зміцнення економіки переглянути податкову політику, примусивши країну жити за коштами. Президент Буш міг би навіть стабілізувати економіку, запропонувавши збільшити допомогу з безробіття для того, щоб забезпечити необхідні стимули в тому разі, якщо економічний спад триватиме.

Америка сильна, і світова економіка сильна також. У разі, якщо розглядані тут події все ж таки стануться, нова світова економіка зрештою виникне на їх згарищі.

Звичайно, економічним спадам ніколи не вдасться запобігти повністю. Однак ми зможемо знизити частоту їхньої появи, ми можемо зробити їх не такими глибокими, ми можемо зробити так, щоб вони зачіпали якомога менше людей, і щоб ті, кому вони завдали втрат, отримали більшу компенсацію. На жаль, ми робимо менше, ніж це можливо для запобігання погіршенню ситуації, і робимо менше, ніж потрібно, щоб захистити себе від негативних наслідків.

Джозеф Е. СТIГЛIЦ — професор економіки та фінансів Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії 2001 року з економіки, автор праці «Глобалізація та невдоволення нею».