Сумне повернення

Повернення колишнього мера Санкт-Петербурга, колишнього легендарного оратора першого з'їзду народних депутатів СРСР Анатолія Собчака з французької столиці до другої російської було подано ЗМІ як справжня сенсація. Й, напевно, не тому, що це повернення пов'язане зі справою про корупцію у колишній мерії, а тому може претендувати на центральну подію у кримінальну хроніку, а тому, що Собчак — як не ставитися б до нього особисто — залишається символом перебудовних надій, щирого ентузіазму тих неповторних років, відчайдушного наступу Людей на Систему, не де-небудь, а в комуністичному «святая святих» — у Кремлі...

Не знаю, чи варто нагадувати, що змінилося з тих часів... Змінилися — найперше — ми з вами... А політики... або змінилися самі, задовольняючи кон'юнктуру момента, або перетворилися на маргіналів, людей скоріш із підручника історії, ніж із дослідження з політології...

Майже перше, що зробив Собчак після повернення додому — відвідав Александрово-Невську лавру й поклав квіти на могили вбитих Галини Старовойтової та Михайла Манєвича... Коли я почув про це, чомусь згадав, як кілька років тому в буфеті Державної думи Галина Старовойтова розповідала мені про зустріч ветеранів колишнього cоюзного КДБ на квартирі одного з відомих керівників цього відомства. «Вони вирішили скомпрометувати всіх демократів першої хвилі... Собчака, Станкевича можна звинувачувати в ухваленні якихось невірних рішень, сфабриковувати проти них справи — вони ж довго були при владі... — міркувала Галина Василівна. — А от проти мене? Віталію, проти мене в них нічого ж немає й бути не може! Я можу працювати спокійно...».

Вона прибрала речі у свою знамениту велику сумку, елегантну й укладисту водночас, і поспішила на засідання. До від'їзду Анатолія Собчака до Парижа залишалося кілька місяців. До вбивства Галини Старовойтової — більше року. До повернення Анатолія Собчака — кілька років...