«Сусідство» — і не ближче...
Високопоставлені представники української дипломатії щиро зiзнаються в приватних бесідах, що певним чином зростання очікувань Києва на більше розуміння з боку як Брюсселя, так і країн-членів ЄС спровокувала заява канцлера ФРН Герхарда Шредера в Києві в грудні минулого року, коли він сказав, що Україна може стати асоційованим членом ЄС. Асоціацію з ЄС багато хто в Києві розглядає як засіб подолання багатьох з безумовно негативних для України наслідків розширення ЄС. Серед цих наслідків — зокрема, негативний вплив на прикордонну торгівлю, нові тарифні і нетарифні обмеження на українські товари в країнах, що стануть членами ЄС починаючи з 2004 року, припинення дії угод про вільну торгівлю з балтійськими країнами (які, втім, часто скаржилися на неповне їх дотримання українською стороною), втрати для можливостей українського експорту, української оборонної промисловості. «Чи можна говорити про посилення міжрегіонального співробітництва через запровадження віз для українців, через сконцентрування уваги на посиленні прикордонного контролю, але не на полегшенні режиму перетину кордонів і розбудові прикордонної інфраструктури?» — говорив держсекретар МЗС України Олександр Чалий на міжнародному семінарі в Києві, проведеному Фондом Бертельсманна (ФРН) і Інститутом міжнародних відносин Київського університету.
Очікуючи «сигналу» з боку ЄС, українські представники наголошують на цілком конкретних сподiваннях, які в Києві видаються логічними в плані розширення Європейського Союзу. Йдеться про сприяння ЄС Україні у вступі до СОТ (це вже обіцяно в данському плані дій), утворення зони вільної торгівлі, впровадження «асиметричного режиму» в торгівлі, тісну співпрацю у сферах юстиції і внутрішніх справ (передусім — у контролі над кордонами і боротьбою з нелегальною міграцією), утворення спеціального органу співпраці з зовнішньої і безпекової політики. «Ми розуміємо, що не можемо сьогодні говорити про скасування візового режиму, — говорив «Дню» один з високопоставлених українських дипломатів, — але можна — про його лібералізацію, пов’язуючи це з підписанням угоди про реадмісію». Київ пропонує подумати над повною інтеграцією у сферах енергетики, транспорту, комунікацій. Україна також хотіла б очікувати від ЄС зміни існуючої програми технічної допомоги ТАСІS та таку, яка відповідала б основним параметрам програми PHARE (створеної свого часу для допомоги просуванню до ЄС Польщі та Угорщини). І особливо не хотіла б, щоб відносини з нею будувалися в залежності від відносин ЄС з Росією, а також за тією ж загальною моделлю, що й з Білоруссю та Молдовою (що витікає з пропонованої нині до розгляду в ЄС концепції відносин з «новими сусідами» розширеного Союзу).
Якихось чітких відповідей на все це сьогодні не дають ні чиновники, ні політики, ні експерти. В МЗС Німеччини, зокрема, можуть лише прочитати лекцію про те, як добре розвиваються відносини між ЄС і Україною, визнати, що взагалі розуміють українські сподівання і очікування, але почали опікуватися цим питанням нещодавно, і що дійсно, потрібно виробити такі інструменти, які б задовольняли всіх. Концепцію відносин «сусідства» в МЗС ФРН підтримують, але ще не знають, що саме означатиме статус «сусіда». Відомо лише, що до «сусідів» віднесено тільки Україну, Молдову і Білорусь, і що ця концепція не матиме нічого спільного з тією, за якою розвивалися відносини ЄС з «Вішеградською групою» (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина). Але Україні вже не відмовляють у тому, що колись вона зможе увійти до Союзу.
Представники найбільших фракцій Бундестагу сьогодні переобтяжені виборами, що відбудуться 22 вересня. Але при цьому стверджують, зокрема, що «Україна і Молдова могли б увійти до ЄС навіть раніше за Туреччину» (представник блоку ХДС/ХСС), що ЄС і Європарламент зобов’язані знайти вихід з нелегкої ситуації, яка після розширення Союзу утвориться на українсько- польському кордоні (представник ПДС), і що блок ХДС/ХСС безумовно, домагатиметься скасування візового режиму.
З об’єктивного погляду, сьогоднішня німецька політика нездатна пояснити громадянину, що несе з собою розширення ЄС, — переконаний Франк Герольд, редактор міжнародної редакції «Берлінер Цайтунг», — тому населення боїться зростання безробіття, напливу дешевої робочої сили зі Сходу, масової міграції. Те ж, що знаходиться ще далі на Схід за Польщею, взагалі німця не стосується, бо це надто далеко, і Україна, як думає середній німець, ніколи не буде в ЄС.
Співрозмовники «Дня» переконували, що ставлення офіційного Берліна може змінитися разом з успіхами в реформах. Однак питання про те, чи готовий ЄС і передусім його ключові країни, принаймні, до обговорення можливості зміни формату і якості відносин — відкрите. Сьогодні очевидно, що бажаного морального стимулу в найближчому часі Україна не отримає — що не означає, що зусилля з внутрішнього реформування можна згорнути. Сьогодні Захід реагує лише на практичні аргументи, яких Києву поки що бракне. Часу просити вже просто немає.
