Силова гра Путіна
Трансатлантичні партнери повинні досягти чіткого й обов’язкового консенсусу щодо наступного рівня санкцій
Коли президент Росії Володимир Путін говорить про те, що цими днями відбувається в Україні, він ніби дивиться в дзеркало. І каже, що фашисти і націоналісти заправляють у Києві, в той час як Крим анексовано в ім’я Великої Росії; він говорить, що росіянам погрожують на сході України, в той час як Росія керує сепаратистами, котрі там захоплюють адміністративні будівлі та зброю; він закликає президента Обаму використовувати свій вплив, щоб запобігти застосуванню сили в Україні, коли сам зосередив великі збройні угруповання на кордоні з Україною. Така хитрість була неодмінним атрибутом радянської пропаганди, і коли інші джерела інформації перекрито, вона може обдурювати людей на деякий час. Але ніхто за межами Росії не купується на це.
Те, що світ бачить, є обурливою і дуже небезпечною силовою грою. У доповіді Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй із прав людини говориться, що «дуже перебільшені розповіді про переслідування етнічних росіян українськими націоналістичними екстремістами» у Криму «систематично використовувалися для створення атмосфери страху і невпевненості».
Те ж саме зараз відбувається у Східній Україні — з 40- тисячними російськими військами, які готові перетнути кордон, і російськими сепаратистами, які захоплюють арсенали і створюють блокпости, потенціал для кровопролиття є тривожно реальним.
Мета Путіна, мабуть, полягає в тому, щоб підвищити напруженість настільки, щоб українська влада та її американські й європейські прихильники погодилися на умови Росії з фрагментації України, завдяки чому Росія набуває значного впливу в промислово-розвинутих південних та східних регіонах. Загроза російської інтервенції також є реальною хоча б тому, що сепаратисти, які захопили будівлі в Донецьку та ряді інших міст, можуть швидко збудити спалах насильства і підштовхнути пана Путіна перейти від слів до силових дій.
Росія, швидше за все, намагатиметься просунути свій порядок денний на переговорах по Україні, які були заплановані на четвер у Женеві за участю міністрів закордонних справ Росії, України й США та зовнішньополітичного очільника Європейського Союзу. Україна виключила будь-яке обговорення в Женеві питання реорганізації свого уряду, хоча її представники заявили, що вони планують передавати деякі повноваження Києва в регіони й гарантувати права російської мови.
Американці та європейці мають дати чітко зрозуміти, що вони не погодяться на жодні зусилля щодо розколу України між сходом і заходом. Щоб її позиція мала певну вагу, трансатлантичні партнери повинні бути готовими приїхати до Женеви з жорсткою позицією щодо Росії.
Вашингтон і Брюссель усвідомлюють, що час символічних санкцій добігає кінця, і Москва буде спостерігати за ними в Женеві, щоб оцінити серйозність їхньої позиції й ступінь солідарності. Це не означає, що Захід має накреслити червоні лінії напередодні зустрічі.
Це означає, що якщо Росія не відведе війська від кордону і не припинить підбурювати сепаратистів у Південно-Східній Україні, трансатлантичні партнери — і зокрема європейці, які мають значно глибші економічні зв’язки з Росією, ніж Сполучені Штати, — повинні дійти чіткого й обов’язкового консенсусу щодо наступного рівня санкцій. Вони мають ввести далекосяжні торговельні та фінансові санкції, які будуть болісними і затратними для обох сторін. Вкрай важливо, що пан Путін побачив єдиний фронт.
The International New York Times, 15 квітня 2014 р., переклад Миколи СІРУКА, «День»
Випуск газети №:
№70, (2014)Рубрика
День Планети