Так Росії великою державою не стати
Політична й економічна еліти Росії із задоволенням зазначають, що їхня країна долає болісну втрату своєї значущості, що відбувалася після краху комунізму. Питання лише в тому, чи не на глиняних ногах, як це було за радянських часів, стоїть цей новий вплив.
Москва використовує свої газ і нафту, що постійно дорожчають, з метою втручання в геополітичну гру. У Шанхаї, великому промисловому місті Китаю, президент Росії Володимир Путін виступив на саміті організації, що носить назву цього міста, з ініціативою створити новий «енергетичний клуб» в Азії. Москва вбачає у цьому можливість грати в майбутньому завдяки своїм ресурсам з Сибіру й Далекого Сходу більш серйозну роль і впливати на весь азіатський регіон. Причому знову незрозуміло, чого ж, власне, прагне Росія. Вона, як це часто бувало в її історії, ніяк не може зробити вибір між Заходом і Сходом.
З європейського погляду, особливо з позиції Німеччини та Франції, бажаною є прив’язка Росії до європейських структур, однак у російської сторони цей погляд уваги не знаходить. Москва в ейфорії від надлишку доларів, що надходять від експорту нафти та газу, й маючи валютні резерви, що перетворюють сплату радянських боргів на другорядну справу, зв’язувати себе якимись зобов’язаннями, принаймні, в даний момент не збирається. Вона вважає себе самодостатньою. Зовсім нещодавно глава Кремля Путін переймався, — швидше за все, риторично — питанням, чому ми маємо вибирати ту чи іншу сторону? Кремль завдяки посиленню свого впливу, спричиненому зростанням цін на енергоносії, виступає все з більшою самовпевненістю. У зовнішній політиці він виступає як країна- гарант існуючого миропорядку, а всередині країни перетворює сировинний сектор на базу стратегічної політики й зовсім не збирається віддавати цю «святиню», як це сказав Путін, на відкуп ринку. Те, що Дмитро Медвєдєв, якого вважають можливим наступником, з усією очевидністю виступає за інтеграцію з Заходом, говорить, звичайно, про наявність розбіжностей у монолітному на перший погляд російському керівництві. Однак право визначати курс — за Путіним, який запевняє партнерів і на Заході, і на Сході, що їх у Росії чекають, але в сумнівних випадках можуть від них і відмовитися.
І все-таки загроза перенести центр російських економічних інтересів на Схід, про що днями знову говорив націоналістично налаштований мер Лужков — блеф. Росія й сьогодні, і в майбутньому не зможе знайти таких же платоспроможних споживачів, як європейці, значення яких у зв’язку з будівництвом Балтійського газопроводу ще більше зростає. Також малоймовірно, щоб стабільний збут у Європі змогли замінити проекти, пов’язані зі скрапленим газом. Взагалі 60% російської зовнішньої торгівлі припадає на ЄС. Де Лужков має намір шукати альтернативу цьому?
Китай, який використовується російськими політиками як козирна карта в геополітичній грі, зможе споживати газ із Росії у великих обсягах лише в далекому майбутньому. Але й тоді обсяги будуть залишатися значно нижчими ніж ті, що йдуть на Захід. Думка про те, що напрям газового потоку з Заходу на Схід можна змінити одним поворотом важеля, така ж далека від дійсності, як і припущення, ніби Країна Вранішнього Сонця зможе вже незабаром стати постачальником високих технологій.
А вони Росії надто потрібні, щоб підтягнути свою переробну промисловість. Російське керівництво розуміє це, але розробкою своїх власних високих технологій займається недостатньо. І в цьому немає нічого дивного. Біда полягає в концентрації сировинного експорту — експорт природного газу щойно де-факто націоналізований законодавчо. Він, звичайно, приносить великі гроші, що йде на користь бюджету. Однак корумпована бюрократія, тісно пов’язана з експортерами сировини й яка в ейфорії від прибутку, гальмує необхідні перетворення в країні — й, тим самим, повернення Росії до лав великих держав. Ніхто ще не ставав великою державою лише завдяки газу й нафті, інакше такою вже давно була б Саудівська Аравія.
Натомість посилюється схильність експортерів сировини підвищувати ціни й тиснути на споживачів. У результаті держава придушує економічний потенціал, який щойно почав розвиватися й перешкоджає посиленню російської могутності в довгостроковому плані.
