Тріумф волі Китаю

Через кілька днів, коли розпочнеться церемонія відкриття пекінських Олімпійських ігор, глядачам представлять детально розроблене хореографічне видовище, пройняте націоналістичним кітчем. Звичайно ж, образи, що нагадують загони штурмовиків, які просуваються гусячим кроком Гітлера, — це останнє, що було на думці в керівників Китаю для своїх Олімпійських ігор; зрештою, офіційний китайський націоналізм проголошує «мирний підйом країни» в рамках ідилії «гармонійного розвитку». Але як в естетичному, так і в політичному плані паралель навряд чи є надуманою.

Дійсно, своїм вибором Альберта Спіра-молодшого, сина улюбленого архітектора Гітлера та художника-оформлювача берлінських Олімпійських ігор 1936 року, для розробки генерального плану пекінських ігор, уряд Китаю посилається саме на радикальну політизацію естетики, що була ознакою тоталітаризму XX століття. Як і ті режими, будь вони фашистськими або комуністичними, керівники Китаю прагнуть зробити з суспільних заходів і спортивних подій очевидний доказ своєї придатності й мандату правити.

Спіру-молодшому було доручено підготувати генеральний план підступу до олімпійського комплексу в Пекіні. Центральне місце в його проекті займає будівництво вражаючої авеню для того, щоб з’єднати Заборонне Місто і Національний cтадіон, де відбудеться церемонія відкриття. План його батька для «Німеччини», ім’я, що Гітлер обрав для Берліна, який він планував побудувати після Другої світової війни, також був заснований на такому самому могутньому центральному валі.

Правителі Китаю розглядають Олімпійські ігри як сцену для того, щоб продемонструвати світу виняткову життєздатність країни, яку вони побудували за останні три десятиріччя. І ця демонстрація служить ще важливішій внутрішній політичній меті: додати ще більшої законності правлінню існуючому режиму в очах простих китайців. Враховуючи такий пріоритет, архітектурна мова помпезності й гігантизму була майже неминуча.

Так що не дивно, що пекінські Ігри можуть нагадувати презирливі ігри, які розважали Фюрера і приводили в захоплення німецькі маси 1936 року. Як і пекінські, берлінські Олімпійські ігри були задумані як «перший бал». Нацистська машина пропаганди Джозефа Геббельса працювала на повну потужність. Спортивні образи — які використовувалися для створення блискучого ефекту у відомому документальному фільмі Лені Ріфеншталя — здавалося, створювали зв’язок між нацистами й давніми греками і підтверджували нацистський міф про те, що німці й німецька цивілізація були істинними спадкоємцями «арійської» культури класичної старовини.

У процесі розробки генерального плану пекінських Ігор, Спір-молодший, видатний архітектор і містобудівник, також старався, як і його батько, створити фантастичну глобальну столицю. Звичайно ж, мова, яку він використав для того, щоб продати свою схему китайцям, дуже відрізнялася від тих слів, які використав його батько, коли представляв свої плани Гітлеру. Замість того, щоб підкреслити помпезність свого проекту, молодший Спір наполягав на його нешкідливості для навколишнього середовища. 2000-річне місто Пекін повинне перенестися в гіперсучасність, тоді як проект Берліна 1936 року його батька, за його словами, був «просто манією величі».

Звичайно, син не повинен відповідати за гріхи свого батька. Але у випадку, коли син запозичає істотні елементи архітектурних принципів свого батька й служить режиму, який прагне використати Ігри для деяких схожих причин, що надихали Гітлера, невже він охоче не відображає ці гріхи?

Тоталітарні режими — нацистський, радянський 1980 року, а тепер і китайський — прагнуть прийняти в себе Олімпійські ігри, щоб послати сигнал світу про свою перевагу. Китай вважає, що він знайшов свою власну модель розвитку та модернізації, і його правителі вважають Ігри, так само як нацисти та Леонід Брежнєв, способом «продати» свою модель глобальної аудиторії.

Китайці явно були глухі в політичному відношенні під час вибору архітектора, в імені якого вміщається такий темний історичний відтінок. Саме ім’я Спір, можливо, не мало значення для чиновників, які вибрали його. Вони прагнули провести Олімпійські ігри, що стануть маніфестацією їхнього образу, а Спір-молодший, пригадавши майстерність архітектури влади свого батька, виправдав їхні надії.

Реалізація олімпійського бачення Спіра-молодшого та його заступників позначає кінець довгоочікуваної інтерлюдії. Протягом багатьох років після закінчення холодної війни політика була віддалена від Ігор. Золота медаль символізувала спортивні здібності і відданість окремих спортсменів, а не уявні достоїнства політичної системи, яка їх створила.

Але тепер ми повертаємося до естетики політичного гіпнозу, відображеного в заявленій меті приймаючого уряду, яка полягає в тому, що Китай повинен завоювати більше золотих медалей, ніж коли-небудь завойовувала яка-небудь інша країна. Коли естафета Олімпійського вогню — який сам по собі є творенням нацистів, уперше застосованим під час берлінських Ігор — пройде по авеню влади Спіра-молодшого, світ ще раз стане свідком тріумфу тоталітарної волі.

Ніна ХРУЩОВА викладає міжнародні відносини в Новій школі — Університеті в Нью-Йорку і є автором книги «Уявляючи Набокова: Росія між мистецтвом і політикою».