Гарячі теми:

Україна чи «окраїна»?

04 лютого, 00:00

Політики будуть у різний спосіб клястися в дружбі з братніми народами, виступати за інтеграційні процеси й згадувати часи «до перебудови», доки це не набридне народу

Американські експерти одного разу вже помилились: розпад Радянського Союзу був для совєтологів несподіванкою. А чи далекі вони тепер від істини? Здається, експерти не враховують змін, що сталися в Україні, та користуються інформацією, яка за їхнім баченням є вірною, а насправді викривляється за традицією подвійної моралі радянського суспільства.

Виростає покоління, яке вважає англійську мову більш прийнятною, ніж російську, не знає марксизму-ленінізму і дивиться на Росію як на окрему державу. Вмирають ті, хто виріс при Сталіні та полюбляє СРСР за його військову та репресивну силу. Прості люди дивляться на Росію та кажуть: «Там живуть краще, зарплатня та пенсії більші, ціни нижчі. Може, якби ми не роз’єдналися, і в нас було би так». Людей цікавить не віковічна дружба з братнім народом, а платня й достаток. Але в Росії все те ж саме, що й в Україні: такі ж самі неплатежі, корупція та злочинність, а після серпня 1998 року стало ще гірше. До кінця 1998 року люди дивились на Білорусь: шалені темпи зростання виробництва, досягнуті за рахунок повернення до планової економіки, а тепер питають: «Ну і що воно їм дало?» Черги за хлібом, порожні прилавки, такі ж самі невиплати зарплатні. Союз Білорусі з Росією — взагалі незрозуміло, що таке. Так що референдум про возз’єднання України з Росією та Білоруссю навряд чи дав би позитивні результати.

Стару планову економіку, побудовану на зв’язках з Росією і пріоритетах розвитку військово-промислового комплексу, зруйновано. Нова економіка, хоча й не існує як система, все ж створюється (у статистичних даних ви цього не побачите). Але капітали для розвитку нової економіки сховані, здебільшого не працюють. Єдиний вихід для України полягає в піднесенні національного капіталу — великого, середнього та дрібного. Відтворення «віртуальної планети» можливе, але на основі спільного ринку, а не централізованої командної економіки. Старі та нові українці навчились як виживати, так і споживати. А от чи захочуть «нові українці» об’єднатися з «новими росіянами»? Навряд. Російський капітал, хоч і постраждав, але може з’їсти свого маленького брата. Українські політико-економічні холдінги не наважаться фінансувати «об’єднання народів».

Росія, Білорусь і Україна політично та законодавчо розмежовані. Імперська Росія, де Дума схожа на дорадчий орган; «Батьківська» Білорусь, де парламент взагалі нічого не важить; і Україна, яка тяжіє до парламентаризму, а з липня 1999 року її Конституція суттєво обмежить права Президента. Різні Конституції, різні закони. Чому ж ліві політики так тягнуться до союзу з капіталістичною Росією? Вони, як їм здається, вгадують настрої населення й сподіваються на підвищення власного рейтингу та рейтингу своїх партій. Згадки про добу розвиненого соціалізму, коли народу вчасно платили зарплатню, ковбаса коштувала 2,20, а номенклатура робила що хотіла, гріють душу. Висловлювання пострадянських політиків — це біржова гра на підвищення, а їх часто сприймають за чисту монету. І як тільки такий політик досягає успіху, його погляди змінюються. Тому досягнення справжньої любові політичних еліт України, Росії та Білорусі малоймовірне.

Одним із чинників відокремлення України був бунт місцевої бюрократії, якій набридло їздити до Москви з подарунками для вирішення питань. Тепер ця бюрократія набрала такої сили, що тільки ненормальні українські чиновники захочуть розділити свою владу з російськими можновладцями. Ця впливова в усіх східноєвропейських країнах соціальна верства буде найбільше протистояти об’єднанню.

Якщо припустити, що наведені вище твердження вірні, то інтеграція економік залишиться на тому ж рівні, що й нині. При цьому українці, в тому числі російського походження, будуть уважно дивитися на Росію та робити висновки, як краще пристосуватись до нових умов. Неофіційна економіка буде зростати і витісняти офіційну, в тому числі й щодо зв’язків з Росією, а Захід таки буде вимушений фінансово підтримувати Україну і впевниться, що зробив помилку, коли не помічав її кілька років і допомагав російській олігархії. Політики будуть у різний спосіб клястися в дружбі з братніми народами, виступати за інтеграційні процеси й згадувати часи «до перебудови», доки це не набридне народу. Апаратники ж керуватимуть державою й тихенько продаватимуть свої послуги зацікавленим особам, в тому числі й російським. Україну чекає жевріння на межі досяжного, аж поки нове покоління зробить остаточний економічний та політичний вибір. Головне питання: чи вистачить ресурсів для забезпечення хоча б того, що є сьогодні?

Якщо ж твердження помилкові, сценарій буде інший.

Фінансово-політичні кола України та Росії знаходять порозуміння і утворюють єдині органи влади. Економічна залежність України від Росії підтверджується політичною. Спільний президент, спільний парламент, спільні закони. Але це можливо тільки єдиним шляхом — через військово-політичний переворот, скасування Конституції України. Безперечно, що цей крок не обійдеться без кровопролиття.

Через референдум або навіть без нього населення України робить вибір на користь возз’єднання з Росією. Західна Україна на це не погоджується, що означає виникнення території напруги на кшталт Північної Ірландії, де боротьба всіма засобами буде вестися будь що. До нового Союзу захоче приєднатись Придністров’я. Виникає конфлікт з Молдовою.

Бюрократія змінює хазяїв без бою. Тепер вказівки йдуть з центру Московської імперії. Але «незалежників» не люблять — і чистки апарату неминучі. Одних корупціонерів замінюють на інших.

Новий Радянський Союз, як і старий, може існувати в замкненому просторі тільки як військово-економічний союз. Йому буде потрібний ворог — це НАТО, США. Йому потрібні союзники — це Сербія, Ірак чи Іран, Північна Корея. Добре, якщо це буде тільки протистояння, бо озброюватися новий Союз почне з перших днів. Новий Радянський Союз не зможе обійтись без репресій, що і обіцяють деякі українські політики. Наслідок — в’язниці, насамперед для «незалежників», а для Заходу — масова еміграція з України.

Від союзу держав-жебраків населення одержить впевненість у видачі талонів на хліб, цукор та інші продукти, що видавали солдатам радянської армії (як посилений пайок: замість чаю — сурогат кави). А по Центральному телебаченню голос диктора російською мовою буде запевнювати нас: «Ми так погано живемо тому, що демократи все розвалили. Але ми великі та могутні».