Україна – НАТО: переосмислення підходів до безпеки

Останнім часом стрімко активізувалися контакти між Україною та НАТО. 25 червня відбудеться засідання Комісії Україна — НАТО на рівні міністрів закордонних справ, 27 червня — підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. У липні планується візит до України президента Парламентської асамблеї НАТО. Українська сторона запросила Генсекретаря НАТО відвідати Україну. І у вересні відбудеться саміт Альянсу, на якому однією з головних тем буде Україна. Кореспондент «Дня» побував у Місії України в Брюсселі й попросив голову української делегації при Організації Північноатлантичного договору Ігоря ДОЛГОВА розповісти про тенденції у відносинах нашої країни з Альянсом і яким чином НАТО допомагає нашій країні вирішувати кризу, яку спричинила російська агресія, та наскільки адекватна ситуації є оцінка так званої української кризи, яка насправді є російською кризою.

«ЯК ЧЛЕНИ НАТО, ТАК І ПАРТНЕРИ ЗАСУДИЛИ АНЕКСІЮ КРИМУ ТА АГРЕСІЮ РОСІЇ»

— Якщо дотримуватися хронології подій, то НАТО стало однією з перших організацій, яка, по-перше, побачила небезпеку, відгукнулася на наш запит негайно провести засідання КУН. І буквально за один день було підготовлено цю зустріч, яка відбулася 2 березня. І вже тоді було зроблено акцент на тому, що Україна зазнала агресивного нападу, що це — виклик глобальній безпеці, бо країна, яка є постійним членом Ради Безпеки ООН з правом вето, почала не тільки агресію, а й поставила себе в ізоляцію, порушивши фундаментальні норми міжнародного права та свої власні зобов’язання. Відтак позиція НАТО із самого початку була дуже чіткою та послідовною. Якщо зараз згадати всі заяви Генерального секретаря НАТО А.Расмуссена з приводу подій в Україні та навколо неї, включно з останньою заявою 13 червня, то можна побачити, по-перше, наскільки швидкою була реакція; по-друге, наскільки послідовними були сигнали; і третє, наскільки чіткою була позиція підтримати Україну і зробити все, щоб на ці несподівані та неочікувані для всіх виклики було знайдено гідну відповідь.

Сьогодні (інтерв’ю записувалось 17 червня. — Авт.) відбулося засідання Ради Євроатлантичного партнерства. Привід для цього нібито був святковим, оскільки засідання було скликане з нагоди 20-річчя Партнерства заради миру. Але головне обговорення зосереджувалося навколо кризи, навколо найбільш серйозного виклику європейській безпеці у ХХІ столітті. І однозначно всі делегації — як члени НАТО, так і партнери у своїх виступах засудили анексію Криму й агресію Росії, закликали РФ до виконання власних зобов’язань. Тобто, з одного боку є вагомі результати діяльності Програми, а з другого — склалася ситуація, яка ставить під загрозу все, що було напрацьовано. І тому на другому плані залишилась дуже велика робота, проведена партнерами і членами Альянсу, зокрема з напрацювання пропозицій до саміту щодо майбутнього партнерства, бо всі відчули більшу й негайну загрозу. Отже, засідання РЄАП стало черговою демонстрацію повної ізоляції Росії.

«ВІД АЛЬЯНСУ МИ ВЖЕ ОТРИМАЛИ ПЕВНІ ПАКЕТИ ДОПОМОГИ»

— Ви сказали, що заяви з боку НАТО є, а що можете сказати про конкретні дії з боку Альянсу, щоб укріпити нашу обороноспроможність?

— Від Альянсу ми вже отримали певні пакети допомоги. І ця допомога буде й надалі. До речі, одна з головних цілей засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ 25 червня полягає в оцінці того, що вдалося зробити після попереднього засідання КУН, яке відбулося 1 квітня. При цьому ми та наші партнери чітко розрізняємо, що є невідкладні потреби, які пов’язані з ситуацією на театрі дій, а також середньострокові та перспективні.

І я б хотів привернути увагу саме до перспективних потреб, тому що ми в Україні зіштовхнулися з необхідністю провести докорінну реформу оборонного сектору. Це — дуже серйозний виклик, який потребує інших підходів і переосмислення всіх концептуальних документів, починаючи від концепції національної безпеки та воєнної доктрини, до оборонного замовлення. І яку армію нам будувати, ми знатимемо тоді, коли зрозуміємо, що ця армія повинна робити, які завдання забезпечувати, які фронти перекривати, звідки загрози відбивати. А це якраз базові речі, які складають основу національної безпеки кожної держави і які зараз є особливо актуальним для України.

— А чим може допомогти НАТО, щоб зупинити потік зброї та бойовиків із Росії?

— Звісно, не може йтися про те, що завтра підрозділи збройних сил країн НАТО прийдуть на схід України. Ми цього не очікуємо, для цього немає підстав. У цьому контексті важливо звернути увагу на те, що НАТО почало робити з перших днів.

Передусім було задіяно статтю 4 Вашингтонського договору, згідно з якою прикордонні з нами країни-члени НАТО, які відчувають загрозу, вимагали і отримали додаткові засоби гарантування безпеки. Це, безумовно, мало не тільки моральний вплив, а й військово-політичний на дії Росії. Реакцією Альянсу стала збільшена і постійна присутність Військово-Морських сил НАТО на Чорному морі, збільшення парку літаків у прикордонних із Україною та Росією країнах.

«УСІ НАШІ ПОТРЕБИ ТА ОЦІНКИ СФОРМУЛЬОВАНО В ПАКЕТИ І ПЕРЕДАНО ПАРТНЕРАМ»

— Яка допомога потрібна нам?

— Усі наші потреби та оцінки сформульовано в пакети і передано партнерам. Їх треба привести до спільного знаменника, а також коригувати в залежності від зміни ситуації, можливостей і спроможностей партнерів. Для цього відряджена в Україну місія НАТО і проведена додаткова робота, яка буде продовжена. У нас уже є певні напрацювання, і ми бачимо, що треба робити далі.

Я брав участь у зустрічі міністрів оборони Україна — НАТО і переконався, як і наші партнери по НАТО, що керівництво оборонного сектору України має чітке бачення, як діяти далі. Судячи з офіційних повідомлень про засідання Ради національної безпеки та оборони України 16 червня, ті вказівки, бачення, що було висловлено Президентом України Петром Порошенком, дає можливість зрозуміти напрям реформування оборонного сектору.

Це і дипломатичні, і військово-політичні довготривалі проекти, контакти, переговори і невідкладні заходи. І все це необхідно робити, але коли я думаю про те, що кожного дня гинуть українські солдати, гинуть цивільні, ці речі набувають зовсім іншого змісту, іншого значення.

— Нас Європа постійно закликає вести переговори з Росією, і днями німецький міністр Штайнмаєр заявив про необхідність домовлятися з Москвою. Що ви думаєте з цього приводу?

— Якщо йдеться про НАТО, то я як глава Місії України при НАТО не бачу своєї ролі, щоб з якихось питань домовлятися тут або контактувати з главою Місії Росії при НАТО. Альянс своє слово сказав, максимально обмеживши контакти з Росією. Більше того, навіть до того як це ювілейне засідання РЄАП проводити, у багатьох були сумніви, чи запрошувати росіян. У мене їх не було, тому що всі в черговий раз побачили, що РФ себе ізолює та ухиляється від будь-яких кроків, аби зменшити гостроту кризи та сприяти мирному врегулюванню.

«УЧАСТЬ НАШИХ ПІДРОЗДІЛІВ У СИЛАХ РЕАГУВАННЯ НАТО — ЦЕ ТЕЖ ВЕЛИКА ШКОЛА»

— Але все одно питання залишається: що робити?

— Що треба робити? Треба підвищувати боєздатність та готовність Збройних сил України, забезпечувати захисників Вітчизни усім необхідним. Треба брати участь у спільних навчаннях з збройними силами країн-членів НАТО, направляти наших солдатів та офіцерів на курси. І це постійно робиться.

Про це зараз мало говорять, але участь наших підрозділів у силах реагування НАТО, це теж велика школа. Для того, щоб стати на ротацію, треба отримати сертифікацію через спільні навчання з НАТО.

Верховна Рада схвалила перелік заходів за участі іноземних підрозділів на території України, а також план заходів щодо участі українських підрозділів за кордоном. До речі, всі зобов’язання щодо миротворчих операцій Україна продовжує виконувати, попри складні внутрішні умови.

— Дехто каже, що їх треба відкликати і направити на схід України для стабілізації ситуації...

— Відкликати — це не проблема. Але треба думати про те, що сьогодні скрутна ситуація не тільки у нас. Ми відчуваємо це гостро, тому що під загрозою суверенітет і територіальна цілісність України. Але так само люди гинуть і страждають в інших гарячих точках.

Між іншим, участь у миротворчих операціях не вимірюється в доларах чи гривнях. Це те, що називається міжнародна солідарність і міжнародне співробітництво, відповідальне ставлення держави до своїх обов’язків і завдань як члена світового співтовариства.

«ПИТАННЯ КОЛЕКТИВНОЇ ЧИ ІНШОЇ ФОРМИ БЕЗПЕКИ ПОСТАНЕ ПЕРЕД УКРАЇНОЮ... ПРОТЕ СПОЧАТКУ ТРЕБА ВІДНОВИТИ МИР І СПОКІЙ У ДЕРЖАВІ»

— Це все так, але, спілкуючись з багатьма послами країн з колишнього соціалістичного табору, я часто чув від них, що лідер має переконувати країну в необхідності рухатися в певному напрямі, зокрема доводити переваги членства, наприклад у НАТО. Чи не варто нашим лідерам чітко заявити і пояснювати, що нам треба йти в колективну систему безпеки?

— У чому особливість сьогоднішньої української ситуації? В тому, що Президент П. Порошенко має унікальну довіру та підтримку народу. Такої підтримки ще не було у жодного з президентів. Це великий капітал, і це велика відповідальність, з якою треба рішуче йти вперед. І Президент бачить, куди йти, і ми вже це бачимо по тих кроках, які ним зроблені. Безумовно, питання колективної чи іншої форми безпеки постане перед Україною, перед керівництвом, але передусім перед народом України. Проте спочатку треба відновити мир і спокій у державі. І це абсолютно відповідає тим підходам та баченням, про які йшлося у зв’язку з необхідністю докорінного перегляду оборонного сектору. Це все є відповіддю на питання, якою має бути концепція національної безпеки, воєнна доктрина, на що ми розраховуємо: тільки на себе чи на інші варіанти.