Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Україна змушена прогресувати в умовах війни»

Експерти про те, як протистояти викликам і який досвід Грузії та Молдови може бути корисним нашій країні
06 березня, 11:07

У Львові в Українському католицькому університеті відбулась Школа міжнародної журналістики під назвою «Україна, Грузія, Молдова: чи всі дороги ведуть до ЄС?». Запрошені спікери обговорили виклики для України від зближення з ЄС.

Сьогодні центрами сили і впливу є низка держав, які визначають свою роль рівнем економічного, політичного та культурного розвитку.

Росія, розуміючи послаблення своєї ролі на геополітичній карті світу, намагається перехилити терези на користь біполярного «протистояння» - втримати роль,мабуть, одного з головних гравців, дії якого значного мірою визначали б перебіг гри у решті регіонів.

Саме про це свідчать дії Кремля за роки після розпаду Радянського Союзу – підтримка самопроголошених республік  Абхазії і Південної Осетії у Грузії, заморожена Придністровська Молдавська Республіка та Азербайджан і Вірменію з Нагірно-Карабаською республікою. Тепер російські «миротворці» наводять лад і в Україні.

Нам намагаються довести, що українська держава – це «failed state»,  що вона не може існувати і рухатися вперед самостійно.

Як зазначив політолог Євген Магда, агресія Росії проти України відрізняється від ситуації в Грузії 2008 року тим, що у випадку із конфліктом на Сході важливу роль відіграє інформаційний «шум». «Відбувається агресивний вплив саме на свідомість людей, - каже експерт. Перед Росією стояло завдання налякати людей, позбавити їх впевненості та ґрунту під ногами».

Україна сьогодні переживає найбільшу кризу за роки незалежності. Громадяни країни звикли до мирних протестів. Проте події 2013-2014 років зруйнували міф про те, що Україна може вирішувати свої проблеми без кровопролиття.

 «Та в цьому є позитив,- додає політолог. Дії Росії нагадали Україні, що вона велика за площею країна, здатна конкурувати з Росією за ролі, як мінімум, на пострадянському просторі».  Доказом цього є гідне протистояння російській агресії, бажання людей змінюватися та визначати своє майбутнє самостійно.

Позичити досвід

У схожому становищі у свій час опинилися ще дві невеликі країни пострадянського простору, які хотіли увійти в ЄС – Грузія та Молдова.

«Уявіть собі країну, де уряд не контролює трьох регіонів, що становлять 20% її території», -  слова професора Андреса Аслунда, який спеціалізується у питаннях економік країн колишнього СРСР.  «Держава лише частково керує інституціями, а корупція така масштабна, що хабар – єдиний вибір, що є у громадян для взаємодії з владою. Саме такою була Грузія 2003 року».

До речі, дипломат Аслунд підкреслює: що радикальний перехід до нової системи в державі, як показує практика низки посткомуністичних країн, має бути швидким і жорстким, бо саме тому він має усі підстави стати якісним. У низці посткомуністичних країн Європи,населення яких чекало і приймало зміни, поступ спостерігався завдяки дієвим реформаторам.

Досвід, що може знадобитися і Україні, якщо подивитися на Грузію – це те, що помітні перетворення таки можливі навіть за умов загрози кордонам країни. Вигравши вибори вдруге Саакашвілі був твердо налаштований на закінчення війни, в результаті чого Грузія продовжила самостійний життя і розвиток навіть за існування самопроголошених республік Абхазії та Південної Осетії.

Донбас і Крим: що буде далі?

Німецький політик, Ребекка Гармс, яка є членом комітету ЄП з питань співпраці між Україною та ЄС каже, що усвідомлює складність завдання, яке стоїть сьогодні перед українським урядом. «Три пострадянські країни зараз об’єднують схожі проблеми – це влада олігархів і корупція. Але Грузії легше розвиватися, бо її окуповані території їй вже не належать, а Україна змушена прогресувати в умовах війни. Це надскладне завдання, але якщо вам це вдасться, то це буде перемогою, - додає вона.

До кінця року стане зрозуміло, вдасться президенту України Петру Порошенку досягти прогресу з поверненням Донбасу та Криму, як він обіцяв на початку року.

…А також стане зрозуміло чи продовжуватимуть росіяни і далі дивитися, як їхня країна грузне в економічній кризі і скільки ще часу Захід готовий підтримувати українських політиків.

Ніно Іванішвілі, грузинська журналістка, яка висвітлювала грузинсько-російську війну 2008 року розповідає: «Грузія очевидно пропустила момент коли можна було ще розмовляти і домовлятися, і за гарячими слідами заглушати цей конфлікт. Зараз Осетія готова провести референдум і ввійти в склад Росії, а у Абхазії більш складне становище - вони хочуть бути незалежною державою. 

В Україні ситуація інша - є анексована територія, яка вже є частиною Росії і є окупований Донбас.

Якщо ж таки погоджуватися на відділення цих частин від України і надати їм статус окремих республік у складі України, то виникне ще одна проблема. Як і Грузії та Молдові з Придністров’ям Україні не дадуть права стати членом НАТО. Тоді питання визначеності геополітичного вектору затягнеться ще на роки.

Практика країн, які зараз намагаються утвердитися на політичній карті світу показує: боротьба із найдошкульнішими проблемами внутрішньої політики може гарантувати успіх на усіх рівнях. У тому числі із проблемами на зразок на Донбасу та Криму.

Україна має вдале геополітичне розташування, яке змушує її приймати глобальні виклики. Чи вдасться їй гідно протистояти Росії – покаже час. Сьогодні вона має не лише змінювати політичну систему, «бути чемною» в очах західних колег, але й зайнятися самоідентифікацією. Питання у тому, чи стане українцям сили зайнятися двома справами одночасно.

Колеги із Європи та США залишаються на боці України, але заявляють: усе, що може зробити Захід – це продовжувати санкції і чекати, поки Україна почне розвиватися самостійно, подолавши свої внутрішні проблеми.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати