Українознавство в Росії – без «зайвої політизації»

Росія для закордонного українознавства — чи не найцікавіший «закордон». Серед актуальних тем досліджень — і невідомі деталі російського заслання Шевченка, і національна належність Гоголя, якого дві країни досі не можуть «поділити». Не менш ретельного вивчення потребує й сьогоднішнє життя майже п’ять мільйонів громадян РФ українського походження — спільноти, чисельнішої від разом узятих українських діаспор Канади та США. Водночас, саме найближчий наш сусід залишається «білою плямою» на мапі світового українознавства. Цілком незалежно один від одного діють центри українознавчої науки у великих російських містах: Москві, Санкт-Петербурзі, Волгограді, Уфі, Оренбурзі, Владивостоку. Проте вчені не так часто збираються для обговорень та обміну досвідом, не кажучи вже про зовсім рідкісні зустрічі з українськими колегами.

Саме на цих проблемах зосередилися вчені-україністи Росії та України, зустрівшись у Москві на науково-практичній конференції «Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку». Попри усі спокуси, науковці двох країн втрималися від спокуси подискутувати щодо злободенних питань міждержавних відносин. Іще до початку конференції організатори попередили: обійдемося без «зайвої політизації». Теми для обговорення знайшлися у повсякденному житті діаспори. Насамперед, це освіта рідною мовою, робота культурно-мистецьких товариств, підтримка бібліотек, розповсюдження україномовної преси в Росії. Спільно пошкодували й про одвічні проблеми української спільноти в РФ: незгуртованість, асиміляцію, втрату традицій та національної ідентичності.

Активізувати співпрацю вирішили не лише власними силами, а й залученням урядів України та Росії. У рекомендаціях, вироблених учасниками конференції, — проводити подібні зустрічі регулярно, раз на два роки, а також передавати результати своїх досліджень до бібліотек України та Росії. За результатами конференції планується звернення до Кабінету міністрів України з проханням розробити програму збереження національної ідентичності українців у Російській Федерації. Від Міносвіти України та Росії науковці вимагатимуть створення Координаційної комісії з проблем української освіти у Росії, яка б займалася розробкою навчальних програм та підручників для діаспори. До співпраці планують запросити й окремі навчальні заклади в Україні. Для цього пропонується впровадити «інститут шефства», в рамках якого російським школам, університетам, гурткам та недільним школам з україномовними предметами допомагатимуть українські навчальні заклади. Проте основним завданням конференції стало започаткування роботи над виданням «Російська україністика», яке є сьогодні суттєвою прогалиною у багатотомнику «Всесвітня україністика». Узагальнення матеріалів до видання на спеціальній конференції планується уже у 2010 році.

У конференції «Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку» взяли участь близько 60 доповідачів із України (Київ, Львів, Харків, Ніжин, Запоріжжя, Горлівка), а також із 14 регіонів Росії. Свою думку щодо розвитку російського українознавства висловили науковці, а також представники українських національно-культурних товариств у РФ, провідних світових Центрів україністики, наукових та освітніх закладів. Серед організаторів та учасників конференції — Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, Національний університет «Львівська політехніка», Посольство України в РФ, Міжнародна асоціація україністів. «Господарями» заходу виступили Культурний центр України в Москві, московська Бібліотека української літератури, Уфимський філіал Московського державного гуманітарного університету імені Михайла Шолохова, організація «Об’єднання українців Росії» тощо.