Ультиматум як прелюдія до війни
Президент Сполучених Штатів Джордж Буш заявив після своєї зустрічі з керівниками британського і іспанського урядів Тоні Блером і Хосе Марія Аснаром на Азорських островах у вихідні, що для всього світу настав «момент істини». Буш фактично поставив ультиматум перед ООН, заявивши, що в Організації Об’єднаних націй — всього один день для ухвалення резолюції, яка б дозволяла військові дії проти Іраку. Саме це обговорювалося на екстренному засіданні Ради Безпеки ООН, що розпочалося увечері в понеділок за київським часом. Перед цим Джордж Буш скликав екстренне засідання Ради національної безпеки США і виступив перед нацією. Тоні Блер скликав учора увечері екстренне засідання свого кабінету. Сумнівів не залишалося ще в неділю: Сполучені Штати і Велика Британія поставили на силове розв’язання кризи навколо Іраку. При цьому чи не вперше було офіційно заявлено, що мета Сполучених Штатів — не зовсім та, про яку заявлялося з самого початку — позбавлення режиму Саддама Хусейна зброї масового знищення. Віце-президент США Дік Чейні визнав, як повідомили інформагентства, що Вашингтон домагається зміни правлячого режиму в Іраку.
Про наближення війни свідчать і інші чинники. МАГАТЕ заявила, що наказала своїм інспекторам залишити Ірак — після того, як поступило відповідне звернення Сполучених Штатів. Інспектори ООН зараз розглядають питання про свій вивід з Іраку в консультаціях iз керівництвом Організації об’єднаний націй. Медіа-простір iз понеділка перенасичений повідомленнями про те, що військова операція проти Іраку може розпочатися протягом трьох найближчих днів, що військові Сполучених Штатів і Великої Британії повністю готові виконати наказ, який може поступити від вищого командування вже за лічені години.
«Іракське питання», таким чином, підвело риску під системою світового устрою, що утворився після Другої світової війни, характерними рисами якого були протистояння між двома провідними військово-політичними центрами, що виступали як полюси сили, холодна війна і наявність стримуючих чинників, які грунтувалися виключно на військових спроможностях кожного з великих гравців. Ситуація свідчить, що й сьогодні в основі світового устрою для Сполучених Штатів лежить виключно сила і право сили. «Іракська криза», окрім миттєвих її очевидних мінусів і можливих у перспективі плюсів, ставить іще одне запитання: якими саме будуть підвалини формування нової системи міжнародних відносин, якими будуть нові інструменти досягнення глобальної стабільності та безпеки замість ООН, авторитет якої вже, здається, безнадійно підірвано?
У виступах президентів Франції і Росії Жака Ширака і Володимира Путіна, канцлера ФРН Герхарда Шредера відразу після «азорської» заяви Буша говорилося лише про необхідність продовження місії інспекторів, про необхідність знаходження мирного шляху розв’язання проблеми, і що війна буде помилкою. Париж, заявив Ширак, відкидає перспективу війни і готовий іти до кінця. Вашингтон і Лондон вважають, що можна воювати й без рішення РБ ООН. Отже, «Стара Європа» і Росія нічого протиставити не змогли. Генеральний секретар Ради ЄС Хав’єр Солана заявив, що ситуація дуже важка, але ще можна знайти можливості для мирного розв’язання. Саддам Хусейн пообіцяв розповсюдження війни по всьому світу в небі, на суші і на морі. Йдеться, очевидно, не стільки про військове протистояння, скільки про тероризм, у загрозу якого дуже легко повірити.
Тим часом уже повідомляється про конкуренцію між світовими гігантами Exxon Mobil, Chevron Texaco, Shell і BP за майбутній контроль над іракськими нафтовими родовищами, керівництво яких уже нібито обговорювало цю тему з адміністрацією Буша і іракськими опозиціонерами.
Поки що виглядає на те, що адміністрація Буша сповнена необхідності світового самоствердження. Питання про наступну країну, яка стане черговою точкою застосування сили, таким чином, залишається відкритим. Відомо лише, що це однозначно буде країна, не здатна на військовий опір.
