Урізати МВФ і Всесвітній банк
В останні тижні заголовки новин рябіли повідомленнями про долю Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку. Експертна комісія при Конгресі США, членом якої я є, випустила доповідь (названу Доповіддю Мельтцера за іменем голови Комісії економіста Аллана Мельтцера), яка закликає до радикальних реформ обох інституцій. Слідом за тим спалахнула трансатлантична суперечка про те, кому бути новим директором- розпорядником МВФ. Процес відбору був не дуже приємним (країни, що розвиваються, наприклад, не мали реального голосу), але зрештою вибір зупинився на чудовій кандидатурі німецького фінансиста Хорста Кьолера. Іншим важливим чинником у ході дебатів стала пропозиція секретаря американського Казначейства Лоренса Саммерса про помірне реформування Всесвітнього банку, що підтримав зроблені ним раніше пропозиції про помірне реформування МВФ.
Темою запропонованої дискусії є масштаб обох інституцій. Протягом останніх 20 років МВФ і Всесвітній банк відігравали значну роль у країнах, що розвиваються, і в країнах посткомуністичного перехідного періоду. Багаті країни, особливо США, дивилися на МВФ і Всесвітній банк як на інструмент фінансової дипломатії. Обидві інституції були для США і Європейського Союзу засобом постачання грошима привілейованих країн — Мексики, Росії чи то країн Східної Азії — у часи криз. І МВФ, і ВБ також мали право накладати жорсткі умови на економічні програми країн, які зверталися до них за допомогою.
Критики МВФ і Всесвітнього банку, а зокрема — члени Комісії Мельтцера, вважають, що ці дві інституції занадто великі, надміру впливові і мають дуже широке охоплення. МВФ намагається управляти економічною діяльністю у більш ніж 50 країнах. У багатьох випадках МВФ нав’язує програми, які тривають роки чи навіть десятиріччя після того, як кризова ситуація в економіці минула. Це зміцнює вплив МВФ, оскільки США наполягають на тому, що найбідніші країни мають послуговуватися допомогою програм МВФ, якщо хочуть домогтися списання боргів або надання інших видів фінансової допомоги не від МВФ.
Всесвітній банк позичає гроші десяткам країн у рамках сотень програм. Іронічно, але багато «клієнтів» Всесвітнього банку мають нормальний доступ до приватних ринків капіталу, і позички у Всесвітнього банку — лише мала частка кредитів, які ці країни можуть отримати від іншого світу за допомогою нормальних ринкових механізмів.
Комісія Мельтцера звернула увагу на те, що МВФ, до складу якого входить лише тисяча професійних співробітників, не може і не повинен намагатися проводити економічні програми в десятках країн. Це призводить до поверхневості, самоуправства, надмірного нав’язування своєї думки суверенним країнам, з усіми незадовільними або посередніми результатами, які з цього випливають. Також було зазначено, що МВФ і Всесвітній банк частково дублюють один одного, і тому жоден з інститутів не несе повної відповідальності за свої дії. Якщо щось відбувалося не так, МВФ міг перекласти відповідальність на Всесвітній банк, і навпаки.
Комісія Мельтцера рекомендувала провести скорочення обох інституцій, примусити їх сфокусуватися на основних обов’язках і, отже, поліпшити віддачу. МВФ насамперед рекомендовано повернутися до своїх безпосередніх обов’язків: забезпечення короткотермінової макроекономічної стабільності через надання короткострокових позик урядам країн — членів МВФ, які перебувають у критичному становищі. Аби скоротити свої повноваження і знову зосередитися на поставлених завданнях, МВФ має припинити нав’язувати себе десяткам бідних країн по всьому світові.
Що ж до Всесвітнього банку, то йому Комісія рекомендувала скоротити діяльність з надання кредитів багатшим країнам, що розвиваються, і сконцентрувати всю увагу на бідних країнах з невідкладними потребами. Це спричинило б скорочення операцій Всесвітнього банку в країнах, які мають кредитний рейтинг і які вже здатні залучати приватний капітал для свого розвитку. У кредитах Всесвітнього банку також потрібно відмовити країнам, у яких прибуток на душу населення перевищує $4000. Як наслідок, допомогу цієї інституції насамперед отримали б мільярди найбідніших людей по всьому світу.
Щоб допомогти найбіднішим країнам отримати незалежність від МВФ після багатьох років залежного статусу, Комісія Мельтцера рекомендувала повне списання боргів найбідніших країн, які глибоко загрузли в боргах. Зокрема, ці країни звертаються за допомогою МВФ саме тому, що уряди збанкрутували під тиском надмірної іноземної заборгованості. Списання боргів дало б цим країнам можливість покращити фінансове здоров’я без необхідності вдаватися до постійної «допомоги» і контролю з боку МВФ.
Як і було передбачено, уряд США і управлінська верхівка МВФ і Всесвітнього банку виступили проти цих рекомендацій. У своїй самовпевненості ці інститути вважають, що мають продовжувати визначати долю більшої частини світу, що розвивається. Вони не готові поступитися і дещицею влади і відповідальності, нехай навіть їхні програми зазнають невдачі. Сумно, проте уряди багатьох країн, що розвиваються, настільки звикли до залежності від цих інституцій, що дуже бояться позбавитися від їхньої владної руки, навіть якщо програми МВФ і ВБ часто заподіюють більше зла, ніж добра.
Дебати тривають, і я гадаю, що в найближчому майбутньому МВФ і Всесвітній банк будуть позбавлені своєї надмірної і самовпевненої безмежної влади. Вони будуть вимушені вчинити так, оскільки їхні програми працюють не досить добре, щоб бути виправданням владних претензій цих інституцій .
