Валдас АДАМКУС: Україна ближче до Європи, ніж Туреччина

7 жовтня Жак Ширак приймав у Парижі Валдаса Адамкуса, президента Литви — невеликої країни з населенням в 3,7 млн. жителів. Розмова була про майбутнє Європи. У травні 2004 року Литва стала членом Європейського союзу. Специфіка цієї країни в тому, що вона першою з держав- членів ЄС ратифікувала Європейську конституцію: її парламент (Сейм) проголосував за неї в листопаді 2004 року. Сьогодні вона веде в європейському «клубі» боротьбу за прийняття до ЄС України: це потрібно, вважає вона, для надання підтримки білоруської демократичної опозиції, для того, як каже Адамкус, щоб «допомогти сусіднім народам скористатися тими ж свободами та можливостями, якими користуємося ми».

Валдас Адамкус — витончений 78-літній пан, який висловлюється англійською з американським акцентом. Сорок дев’ять років він прожив у США, куди ще юнаком утік після окупації його країни радянською армією. У роки Другої світової війни він воював у підпіллі — спершу проти Рад, потім проти нацистів. У США він працював в автомобільній промисловості в Чикаго та в урядовому агентстві з охорони довкілля. Тривалий час він був активним членом Республіканської партії. Ставши американським громадянином, Адамкус повернувся на батьківщину в 1990-ті роки. Його обрали президентом у 1998 році (цю посаду він займав до 2003 року), кілька років пропрацював в ЮНЕСКО, а в червні 2004 року знову був обраний главою литовської держави.

У лютому 2003 року, коли більшість країн Східної Європи, в тому числі Литва, які готувалися вступити до НАТО, заявили про свою підтримку американської політики відносно Іраку, Жак Ширак роздратовано сказав: «Я думаю, вони втратили прекрасну можливість промовчати», і додав, що демарш цих країн був «інфантильним» і «не цілком вихованим». Чи забутий тепер цей епізод? Після зустрічі в Єлисейському палаці Адамкус, відповідаючи на це запитання в паризькому готелі, стисло сказав: «Я думаю, в цьому випадку можна сказати, що час загоїв рану».

На підтримку прийняття Туреччини до ЄС Адамкус висловлюється сухо: «Ми говоримо «так», чудово усвідомлюючи, що це «так» стане реальністю лише через 10, або й 20 років, — пояснює він. — У культурному сенсі Україна ближче до Європи. Треба дивитися в обличчя фактам. У Туреччині релігія — це серйозна сила, яка, хочемо ми того чи ні, відрізняється від християнства. Я з великим ентузіазмом говорю про Україну, бо відчуваю, що вона ближче до Європи, ніж Туреччина».

Відносини з Росією — це делікатна тема для маленької Литви, в якої щойно був конфлікт із Кремлем через падіння російського військового літака, що «заблукав», а також внаслiдок актів вандалізму, влаштованих щодо литовського консульства в Санкт-Петербурзі групами російських націоналістів. Адамкус думає, що лише час дозволить встановити спокійніші відносини між двома країнами. «Молоде покоління в Росії сприйнятливе до співпраці із зовнішнім світом, до ідеї відкритого суспільства, і згодом усе це прийде».

Болісні спогади про минуле знову охопили країни Балтії під час церемоній 9 травня в Москві. На цих урочистостях із нагоди річниці закінчення війни в Європі Росія відмовилася від будь- якого перегляду офіційної радянської версії історії. Емоції цих країн знову виявилися зачеплені, коли Ширак і Шредер зустрілися в Калінінграді з російським президентом, не запросивши на цю зустріч глав сусідніх Польщі та Литви.

Що це? Душевний бар’єр? «Це бар’єр і душевний, і фізичний, — каже з цього приводу Адамкус. — П’ятдесят років ми прожили під дуже важкою окупацією. Все це ще дуже живе, і все це позначається на наших діях. Унаслідок власного минулого, але головне — з поваги до тієї ціни, яку заплатили сотні тисяч загиблих прибалтів, я відчуваю особливу відповідальність. Ми повинні проявити повагу до цих жертв. І допомогти іншим народам стати частиною вільного світу — це дуже важливо».