«Важко сказати, що конкретно може зупинити реваншизм Кремля»
Чим пояснити такий поспіх російського президента Володимира Путіна з юридичним оформленням приєднання — анексії Криму до складу Федерації, й чому Захід не може зупинити Путіна, який руйнує своїми діями сформований світовий порядок? «День» попросив провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілію ШЕВЦОВУ прокоментувати виниклу ситуацію з анексією Криму та можливими наслідками дій російської влади.
— Прагнення «завершити процес», який не укладається ні в які міжнародно-правові рамки, абсолютно природне. Кремль намагається поставити світ перед фактом, що відбувся, й використати ситуацію, коли Захід все ще не вийшов зі стану розгубленості й не знайшов дієвих заходів, які могли б зупинити Росію. Словом, коваль клепле, доки тепле. Є й прагнення скористатися піднятою хвилею реваншистського патріотизму в самій Росії та консолідації російськи налаштованого населення в Криму. Ні те, ні інше не може тривати нескінченно без постійного підживлення... Тож поспіх з оформленням зрозумілий.
— І це все він робить після того, як США і ЄС уперше оголосили санкції проти Росії?
— Оголошені США і ЄС санкції поки швидше свідчать про те, що Захід усе ще попереджає Москву про можливість зробити реально боляче. Поки Захід не наважився піти на реальні санкції, які можуть серйозно торкнутися інтересів правлячого російського класу. Йдеться про вельми м’яке попередження, й можна побачити прагнення Заходу не заганяти Кремль у кут і дати можливість відступити. Але практично ці санкції лише укріплюють упевненість Кремля в тому, що у нього залишається поле для маневру. І є ще певне поле до «червоної риски». Самі ж санкції замість того, щоб розколювати політичний клас, поки діють як мобілізаційний чинник, зміцнюючи його консолідацію.
— Що вже, ні Європа ні США не можуть зупинити Путіна?
— Важко сказати, що конкретно може зупинити реваншизм Кремля. Зараз усі міжнародні суб’єкти вийшли на поле експерименту. Важливо розуміти, що Кремль почав діяти в логіці бобслею й йому дуже важко виплигнути з колії без втрати обличчя перед аудиторією, що є його базою.
— Як ви розцінюєте заяву Лорана Фабіуса, що Франція готова анулювати контракт на постачання «Містралів» до Росії та заяви Вільяма Хейга, що Європа готується до зменшення енергетичної незалежності від Росії? Це може вплинути на Путіна чи потрібні серйозніші, такі, що «калічать», санкції, як це було в разі Ірану, який прийшов до переговорів із Заходом?
— Усі ці заяви поки укладаються в риторику попередження. Навіть при намірі їх здійснення цей процес забере чимало часу. Більше того, не зрозуміло, готовий Захід змиритися з новим статус-кво чи попереджає Росію від нової експансії... Відсутність координації санкцій між США і ЄС та різноголосся у Вашингтоні й Берліні свідчать про те, що Кремль, можливо, має поле для маневру в рамках реваншистської логіки.
— Сенатор Маккейн висловив упевненість у Києві, що економічні санкції дадуть результат і змусять Росію, відмовитися від планів вторгнення до України, анексії східних областей. Що ви скажете на це й можливу роль Америки в стримуванні Путіна?
— Маккейн поки не виражає позицію Білого Дому. Але в цілому Обама був вимушений вийти зі своєї летаргії, й Вашингтон діє активніше, ніж Брюссель. Думаю, що Обама розуміє, що якщо Москва наважиться на відторгнення або навіть на дестабілізацію Південного Сходу України, це буде основним підсумком його президентства. А це він навряд чи готовий допустити. Але ще зарано говорити про те, наскільки США готові перейти до ескалації своїх санкцій.
— Що, на вашу думку, в цій ситуації може й мусить зробити Україна, щоб зберегти територіальну цілісність?
— Я б утрималася від порад Україні й українському уряду. Територіальна цілісність будь-якої країни визначається консолідацією суспільства довкола національно-державних інтересів і здатністю її уряду виразити ці інтереси.
КОМЕНТАРІ
«Україні потрібно зайнятися зміцненням власної державності в усіх вимірах»
Вадим КАРАСЬОВ, політолог, директор Інституту глобальних стратегій:
— Виступ Путіна говорить про те, що нас не залишать у спокої. Україну Путін розглядає як історичне непорозуміння, а отже в частині України необхідний постійний захист російськомовних співвітчизників, очевидно вважаючи, що українська держава не буде або не може захищати своїх громадян. Причому Путін апелює поняттями — «співвітчизники», «населення», «російськомовні», «слов’янський етнос», однак не — «громадяни», які не мають етнічних конотацій. Громадянин — це суб’єкт, права якого захищені законом, політико-правовою системою тієї або іншої країни. Путін до такої категорії взагалі не звертається. Він мислить не в рамках правових відносин, а з погляду лінгвістичної, релігійної, етнічної приналежності тих або інших людей.
Легким натяком у виступі Путіна пролунало те, що українську державність можна переформатувати на тих умовах, які вигідні Росії. Для Путіна головна небезпека, якщо Україна піде на Захід, до ЄС, НАТО. Якраз операція Росії по Криму і пов’язана з цим. Путін розглядає Україну як привід не лише переписати правила світової політики на вигідних для себе умовах, але й, використовуючи «українську кризу» разом із країнами Заходу, створити нову українську державність, суверенітет, які б влаштовували Росію — не українських громадян. І претендує на те, щоб стати одним з суверенів українського суверенітету. Тут мається на увазі — федеральний устрій, російська мова як державна, військово-політичний нейтралітет тощо. У промові Путіна ми повинні побачити заявку нинішньої російської еліти на ту модель державності, яка вигідна Росії.
З цього виходить, що Україні потрібно сьогодні зайнятися створенням або зміцненням власної державності у всіх вимірах, поняттях цього слова. Не буде сильної, правової, ефективної і повноцінної держави, значить, завжди буде привід або умови обґрунтувати право на втручання у внутрішні справи України.
Детальніше інтерв'ю з Вадимом Карасьовим: Анексія по-путінськи
«Кінцевою метою Путіна є ослаблення ЕС і навіть його розпад»
Павел ЗАЛЕВСЬКІ, Депутат Європейського парламенту, член делегації ЄП у комітеті парламентського співробітництва ЄС — Україна:
— Ухваливши рішення про приєднання Криму до складу РФ, Путін і російська влада брутально порушила міжнародне право. І тут йдеться не лише про Крим, який є інструментом тиску на Україну. На мою думку, тут йдеться про Україну, але це не кінець амбіцій президента Путіна. Росія почала переживати економічну стагнацію, скоро буде змушена скористатися з резервів, які є величезними, тим не менше вони є обмеженими. Модель зростання Ролсії за рахунок нафти закінчилась, а з іншого боку ЄС уже зараз починає вимагати від Росії аби вона поводилась у спосіб, який личить цивілізованій країні. І це є загрозою для російської еліти, яка тримається на корупції і на шантажі. Кінцевою метою Путіна є ослаблення Європейського Союзу і навіть його розпад. Тому Крим не є кінцем агресивних амбіцій Путіна. На моє переконання, йдеться про зміцнення позицій щодо ЄС і отримувати більше вигоду, яку Росія за нормальної конкуренції, нормальних економічних дій, не може збільшити.
— Чи були адекватними дії Європи, щоб зупинити Путіна?
— Немає таких санкцій, які могли б застосувати ЄС і США на Росію, щоб та не анексувала Криму.
Але важливим є те, що ЄС уперше наклав санкції проти Росії. І вона виступила спільно і зробила це разом з Америкою того ж самого дня. І це дуже важливо, бо демонструє, що в Європі наступає зміна політики щодо Росії, відмова від наївної політики, яка сприяла співпраці з Україною, вважаючи при цьому, що Росія буде демократизуватися і модернізуватись. Але Росія залишилась авторитарною країною і зміцнює автократію. Тут дуже важливо, щоб ЄС зменшила залежність від Росії. І цей процес розпочався. І зацікавленість в ЄС щодо зменшення залежності від Росії є велика.
Тут важливі три елементи. По-перше, потрібно надати ефективну допомогу Україні. А це означає і фінансову допомогу, а також і технічну, адміністративну особливо на сході та півдні України.
По-друге, важливо, щоб ЄС зменшила залежність від Росії і швидше і активніше реагувала на агресію Росії.
По-третє, не менш важливим є зміцнення НАТО, щоб Альянс став сильнішим, бо загроза з боку Росії стала очевидною.
— І тут доброю відповіддю з боку ЄС з пропозиція комісара Штефана Фюле прийняти Україну до ЄС, а на вересневому саміті з блоку НАТО — надання Україні ПДЧ?
— Тут все залежить від України чи вона хоче стати членом НАТО. Я думаю, що це процес. Я був би тут обережним, бо Україна швидко не стане членом НАТО. Але це може спровокувати Росію до нових актів агресії щодо України. Натомість тут важливим є підписання політичної частини угоди про асоціацію 21 березня. Це важливо, щоб показати: Україна вибирає Європу, а Європа забирає Україні. Це дуже важливо з політичного погляду. З іншого боку, важливим є те, що ЄС скасує мито на українську продукцію, що буде експортуватися на європейський ринок.
— І все-таки які реальні швидкі кроки має застосувати ЄС щодо Росії, яка повністю проігнорувала вимоги почати деескалацію, виведення військ з Криму і розпочати діалог з Києвом, а тепер уже фактично включила автономію до свого складу?
— Перш за все, зменшення незалежності Європи від російського газу. Це процес і цього швидко не можливо зробити. Але одразу можна зробити наступне: заблокувати будівництво газопроводу «Південний потік». У резолюції Європарламенту про Східне партнерство за моєю ініціативою і посла Польщі в ЄС Ліска внесено пункт про припинення такого газопроводу, як такого, що зменшує незалежність ЄС від Росії. Нам треба шукати нових джерел поставки газу. Це можуть бути США, Північна Африка та Близький Схід. Відтак такі можливості є, потрібна політична воля. Думаю, що така воля з’являється в німців.
Думаю, що нагально потрібно застосувати візові санкції до членів російського парламенту та уряду, які підтримали ганебне рішення по приєднанню Криму. Не уявляю собі, щоб члени парламенту Європейського парламенту підтримували контакти з парламентарями Російської думи і Ради Федерації. Президент Путін поширює націоналістично-шовіністичні настрої в Європі. Найкращим порівнянням тут може бути сталінський і коричневий терор у Європі. І з чинними членами російського уряду ніхто не повинен тут контактувати. Хіба що з Путіним і Лавровим, бо ми мусимо вести діалог і тиск на них. А ті, хто ухвалював подібне рішення сьогодні, насміхаються над міжнародним правом і цінностями, з ними треба припинити стосунки.
Іван КАПСАМУН, Микола СІРУК, «День»
