Велике повернення Берлусконі
Учора вранці міністерство внутрішніх справ Італії підбило остаточні підсумки парламентських виборів до Палати депутатів, що закінчилися переконливою перемогою правоцентристської коаліції Сильвіо Берлусконі, повідомляє агенція АНСА. Згідно з офіційними даними, очолювана Берлусконі коаліція «Народ свободи» отримала в Палаті депутатів 340 (46,8%) з 617 місць, у той час як його головний суперник — лівоцентристська коаліція — отримала лише 239 (37,5%) місць. На виборах до верхньої палати національного парламенту — Сенату Республіки — коаліція Берлусконі отримала 168 (47,32%) місць проти 130 (38,01%) у лівоцентристів. Перева га на виборах до Сенату особливо важлива для прихильників Берлусконі. Річ у тім, що на виборах до Палати депутатів коаліція, яка набрала найбільше число голосів, автоматично отримає додаткові місця — так звану премію більшості, яка дозволить їй стабільно керувати нижньою палатою парламенту.
У новому уряді Італії буде лише 12 міністрів, заявив у прямому ефірі супутникового телеканалу SkyTg24 Сильвіо Берлусконі. Політик підкреслив, що новий кабмін буде нечисленним. За його словами, разом із заступниками міністрів урядова команда нараховуватиме 60 осіб. Берлусконі зазначив також, що вже почав переговори з лідерами провідних партій своєї коаліції про персональний склад Ради міністрів Італії.
Анонсований усіма опитуваннями громадської думки як найбільш ймовірний підсумок виборів, повернення Сильвіо Берлусконі до управління країною з сьогоднішнього дня стало реальністю. Екс-прем’єр стримав спробу приходу до влади Демократичної партії Вальтера Вельтроні, і не в останню чергу завдяки значному успіхові, якого домоглася Ліга Півночі Умберто Боссі, завоював більшість як у Палаті депутатів, так і в Сенаті, що дозволяє йому знову взяти в свої руки кермо влади в країні. Таке відбувається втретє за 15 років, у тому числі й відповідно до принципу чергування урядів, яке справно функціонує на кожних нових виборах з моменту появи так званої Другої республіки (вибори 1994 року). Ця перемога, однак, як здається, набуває абсолютно незвичайного значення внаслідок серйозних політичних змін, які їй передували і її підготували, через атмосферу, в якій вона формувалася, і через складні умови, в яких опинилася країна.
Розглянемо першу причину. «Вимушена двопартійність», нав’язана Вальтером Вельтроні та Сильвіо Берлусконі політичній системі й країні (незважаючи на виборчий закон, який передбачає пропорційність), виявилася життєздатною, її жертвами стали відомі політики, і вона стала землетрусом (позитивним) для парламентської географії.
У порівнянні з минулим, у залах засідання Палати депутатів і Сенату новий склад законодавчої влади буде представлено членами чотирьох, максимум, п’яти парламентських груп: йдеться про спрощення, яке наближає нас до систем інших європейських країн, які дуже часто критикуються і яке може призвести до прискорення прийняття ухвал і політичної діалектики. Найвищу ціну заплатили сили комуністичного спрямування і захисники довкілля, які залишилися за стінами парламенту: це сталося вперше, і ніхто не говорить, що це добре, але драматична поразка кандидатів на чолі з Фаусто Бертінотті може стати відправною точкою для реконструкції лівих сил, яка йде в руслі еволюції країни, що переживає процес стрімких змін.
Цілком можливо, що сам процес спрощення, викликаний появою спочатку Демократичної партії, а потім і «Народу свободи», певним чином стримав потенційно руйнівні наслідки так званої антиполітики. Масової відмови від участі у виборах, якої так боялися, не сталося (проголосувало понад 80% італійців, на 3% менше, ніж два роки тому). Але було б самогубством думати, що буря, спровокована «кастою», закінчилася, і не виконувати зобов’язання, взяті в ході передвиборної кампанії про скорочення витрат, про втручання уряду і прерогативи політики.
Це лише одна з проблем і саме важкий тягар із тих, які чекають на Сильвіо Берлуськоні, щойно він займе своє місце в палаці Кіджі. Інші проблеми відомі, і немає потреби їх перераховувати, оскільки вони лягли в основу виборчої кампанії: економічне зростання зупинилося, очікується спад, зростає невпевненість громадян, державна система абсолютно не відповідає характерові сучасного західного суспільства. Викликає стурбованість міцність більшості, в якій вага і голоси Ліги Півночі мають вирішальне значення, і дехто вже закладається, що і в цього парламенту буде коротке й важке життя. Подивимося! Певний оптимізм може вселяти налаштованість — відмінна від минулих років — продемонстрована в ході виборчої кампанії Берлусконі: певне усвідомлення того, що часи важкі, вони потребуватимуть жертв і готовності до співпраці з опозицією за двопартійними темами.
Абсолютно інші завдання стоять перед Вальтером Вельтроні. Перше — зміцнити позиції Демократичної партії, яка пройшла хрещення в битві, яка, як сподівався колишній мер Рима, ще далеко. Прорватися до влади не вдалося, так само як не вдалося подолати 35% бар’єр. Але, незважаючи на все це, не можна стверджувати, що битву провалено: Демократична партія на коні, у неї є керівне ядро, широко оновлені парламентські групи, і вона може виступити в ролі альтернативи нинішній більшості. За умови, що вирішить друге — найсерйозніше — завдання, суть якого полягає в тому, як привнести «реформізм в уряд країни» (слова Вельтроні), відділивши долі Демпартії від доль лівих радикальних сил. За Вельтроні голосував кожен третій італієць, але цього виявилося дуже мало для перемоги. Хоча б, доти, доки на полі Сильвіо Берлусконі.
