Відродження ООН
Для чиновників із Організації Об’єднаних Націй обговорення реформи міжнародної системи — це те ж саме, що для англійців розмова про погоду: це основна тема щоденних обговорень, але завжди здається, що реальні зміни залишаються десь за обрієм. На цьому тижні 166 глав держав і урядів зібралися в Нью-Йорку на саміт, на якому, як очікувалося, буде дано поштовх процесові реформ.
Постійні представники держав у ООН у Нью-Йорку працювали вдень і вночі, щоб розробити в деталях поточні пропозиції щодо реформи. І незалежно від того, змогли вони домовитися чи ні, я, як чиновник, який працює в ООН тривалий час, усвідомлюю, як сильно ООН змінилася відтоді, як я прийшов сюди на роботу 27 років тому.
Якби я в той час сказав моїм вищестоящим начальникам, що ООН в один прекрасний день спостерігатиме за процесом виборів у суверенних державах і навіть проводитиме їх, що вона здійснюватиме інспекції зброї масового ураження з виїздом на місця її передбачуваного розміщення, накладатиме значні санкції на всю експортно-імпортну торгівлю держав-учасників, чи створюватиме міжнародні карні трибунали та примушуватиме уряди передавати їм своїх громадян, щоб там іноземці вели слідство відповідно до норм міжнародного права, вони б сказали мені, що я нічого не розумію в суті ООН.
А проте ООН уже робила все це і навіть більше протягом останніх двох десятиріч. Вона управляла територіями, проводила широкомасштабні багатосторонні операції з підтримки миру з участю близько 80 000 солдат, а також розміщувала спостерігачів за правами людини, щоб ті надавали їй звіти про поведінку суверенних правителів. Коротше кажучи, ООН весь цей час була інститутом, здатним до значної адаптації, інститутом, який еволюціонував у відповідь на зміну ситуації.
Ситуація, що склалася зараз і потребує обов’язкового проведення реформ, зародилася в момент виниклого міжнародного розмежування з питання війни в Іраку. Проведене Центром П’ю влітку 2003 року в 20 країнах опитування виявило, що рейтинг ООН у всіх цих країнах знизився. Репутація ООН постраждала в США, оскільки вона не підтримала адміністрацію Буша в цій війні — а також у 19 інших країнах, оскільки вона не змогла запобігти війні. Нас піддали критиці обидві сторони-учасниці цих дебатів, і ми не виправдали очікування, як тієї, так і іншої сторони. Деякі відомі й могутні особи почали говорити про те, що необхідність в існуванні ООН відпала.
І саме на вершині такого неймовірного сплеску критики генеральний секретар Кофі Аннан зробив ключову заяву. У своїй історичній промові на Генеральній Асамблеї він сказав, що ми або продовжимо робити свою справу як звичайно, що потенційно може призвести до небезпеки, або ж ми зможемо переглянути всю архітектуру міжнародної системи, що склалася після 1945 року і реалізувати більш ефективну структуру глобального управління.
Аннан призначив цілий список помітних високопоставлених персон, які зайнялися проблемами забезпечення миру і безпеки, в той час як група економістів під керівництвом Джеффрі Сакса, яка працювала рівнобіжно, провела дослідження з метою визначення заходів, які потрібно здіснити, щоб виконати зобов’язання з розвитку взяті 2000 року світовими лідерами на Саміті тисячоліття. У березні Аннан синтезував їх ключові рекомендації в звіті, який називається «При більшій свободі».
Назву взято з преамбули Статуту ООН, в якому говориться про прагнення «сприяти соціальному прогресові та підвищенню стандартів життя при більшій свободі». Під цією блискучою фразою засновники ООН мали на увазі, що людські права, розвиток і безпека є взаємопов’язаними.
Звичайно, ООН часто виявлялася не на висоті своїх благородних прагнень, оскільки вона відбиває реалії світової політики, навіть коли прагне вийти за їхні межі. І зі свого кращого, і зі свого гіршого боку ООН є віддзеркаленням, яке відображає наш світ: вона відбиває наші відмінності і нашу схожість, наші надії і прагнення, а також наші обмеження та невдачі.
Але курс політичної свободи прокладає дорогу вперед. Коли я прийшов у ООН, практично не можна було собі уявити, щоб ця організація ставала між демократією та диктатурою, або ж щоб вона прагнула втрутитися у внутрішні справи держави-учасника. Навіть щодо поняття прав людини не існувало універсальної угоди, оскільки деякі держави розглядали їх як інструмент західного неоімперіалізму.
І навпаки, сьогодні ООН робить значно більше, ніж будь-яка інша окрема організація для того, щоб сприяти посиленню демократичних інститутів і практики в усьому світі. Лише за минулий рік вона організовувала чи надавала допомогу в більш ніж 20 країнах — часто у вирішальні моменти їхньої історії, — включаючи Афганістан, Палестину, Ірак і Бурунді. ООН створила Фонд демократії для того, щоб збільшити свою підтримку розвитку демократій, і ми також запропонували створити Комісію з установлення миру, щоб допомагати країнам здійснювати перехід зі стану війни в стан міцного миру. Аннан також чинить тиск для того, щоб сприяти створенню ефективного міжнародного механізму захисту прав людини, який заслуговує на довіру.
І хоча ми постійно стикаємося з новими викликами сучасності, ми також не повинні забувати про старі, і особливо про явища економічної відсталості, які зберігаються і наводять жах. Комбінація зі злиднів, посухи, голоду та ВІЛ/СНІДУ в країнах, розташованих південніше Сахари, загрожує більшому числу людських життів, аніж це колись робили тероризм чи цунамі. На майбутньому Саміті мають бути знову підтверджені цілі тисячоліття з розвитку, і світ ще раз повинен взяти на себе зобов’язання досягнути ці цілі до 2015 року. Більше немає ніяких виправдань тому, щоб залишати понад мільярд людей у стані страхітливих злигоднів.
Саміт, що відбувся цього тижня, був найбільшими зборами світових лідерів у людській історії. І якщо світові лідери чітко усвідомлять свою відповідальність, станеться друге народження та відродження ООН. І разом із його відродженням ми також зможемо відродити нашу надію на створення більш справедливого і безпечного світу.
Шаши ТАРУР — заступник Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй
