Вогонь припинено. Що далі?

2 жовтня,  після обіду в Парижі вперше після ухвалення так званих угод Мінськ-2 зберуться усі чотири лідери «Нормандського формату», який був сформований у червні 2014 року — після зустрічі лідерів України, Франції, Німеччини та Росії у французькій Нормандії на урочистостях із нагоди 70-річчя висадки військ союзників.

Нагадаємо, що 12 лютого цього року у приступності президентів України, Німеччини, Франції і Росії (Петра Порошенка, Ангели Меркель, Франсуа Олланда і Володимира Путіна) було підписано «Комплекс заходів, спрямований на імплементацію Мінських домовленостей», відомий під назвою Мінськ-ІІ.

Коли 9 вересня лідери чотирьох держав давали згоду на проведення цієї зустрічі, то однією з її передумов було дотримання з початку вересня  режиму припинення вогню на лінії протистояння та інший поступ, досягнений у роботі Тристоронньої контактної групи. Крім того, в адміністрації президента України відзначали «необхідність підписання найближчим часом документу щодо відведення від лінії зіткнення танків, гармат калібром до 100 мм та мінометів до 120 мм за належного моніторингу і верифікації режиму відведення з боку інспекторів СММ ОБСЄ, зокрема шляхом створення постійно діючих пунктів вздовж лінії зіткнення».

Але інші пункти Мінських домовленостей залишалось невиконаними з боку Росії та підтримуваних нею сепаратистів, а це час і модальність проведення  місцевих виборів в окремих районах Донбасу, які мають ґрунтуватися на законодавстві України і стандартах БДІПЛ ОБСЄ, виведення всіх іноземних військ із окупованих територій та відновлення повного контролю України над державним кордоном, а також звільнення усіх українських заручників.

До цієї зустрічі фактично єдиний поступ полягає в підписанні лідерами «ЛНР» і «ДНР» документу щодо відводу від лінії зіткнення озброєнь калібром до 100 мм.

Натомість зі свого боку українська влада виконала всі пункти домовленостей, включаючи ухвалення дуже суперечливих поправок до  Конституції за надання спеціального статусу окупованим територіям.

На тлі загострення ситуації з біженцями в Європі, «повернення» Путіна на світову арену, демонстративною військовою присутністю в Сирії, а також відсторонення Обами від нормандського процесу, (У Нью-Йорку американський президент не провів зустріч у трикутнику Меркель — Олланд —Порошенко) виникає питання, чого очікувати Україні від переговорів у Парижі. Адже досі з боку трьох інших учасників цього формату головним чином здійснювався тиск на Порошенка, щоб Україна повністю виконувала мінські домовленості.

Тож цікаво, як тепер після різких заяв Путіна в ООН і перших російських авіаударів у Сирії — «демонстрації мускулів», поведе себе франко-німецький дует у Парижі? Чи Меркель і Олланд здадуть Україну у жертву, погодившись «заморозити» конфлікт на Донбасі для замирення Путіна, який обіцяє вирішити сирійську кризу і припинити потік біженців у Європу? А з іншого боку, чи зможе Порошенко, маючи в руках стільки аргументів у плані виконання Україною Мінських домовленостей, відстояти інтереси України і навпаки домогтися, щоб наші партнери по-справжньому почали тиснути на Росію аби вона виконала свої зобов’язання по Мінськ-ІІ?

Як повідомив вчора на брифінгу в Києві заступник глави Адміністрації президента Костянтин Єлісєєв, президент України Петро Порошенко під участі у зустрічі лідерів країн «нормандської четвірки» поставить перед Росією питання про скасування псевдовиборів на Донбасі. «Найважливішим питанням буде скасування російською стороною проведення фейкових виборів на Донбасі, відповідно, 18 жовтня і 1 листопада, і в цьому питанні є єдина позиція для України, Німеччини і Франції, і ця позиція була підтверджена в Нью-Йорку під час двосторонніх зустрічей, відповідно, з президентом Франції і канцлером ФРН про те, що важливою передумовою подальшого процесу мирного врегулювання є однозначне скасування Росією цих виборів», — наголосив Єлісєєв.

І відповіді на це та інші питання ми можемо отримати вже сьогодні ввечері.     

У своєму коментарі «Дню» з приводу Паризької зустрічі старший віце-президент Центру аналізу європейської політики Едвард ЛУКАС сказав наступне: «Вони зустрічаються в той час, коли Путін має перевагу. Він буде стверджувати, що зупинив бойові дії і тепер Україна повинна відповісти на це поступками».

Джерело наближене до МЗС сказало «Дню», що, швидше за все, реальним приводом для цієї зустрічі в Парижі є привітання і закріплення угоди про відведення озброєнь калібром менше 100 мм. І мабуть, не випадково, що сепаратистські лідери підписали її напередодні цієї зустрічі, а це не що інше як пряме свідчення впливу Росії на сепаратистів.

Крім того, співрозмовник висловив припущення, що на цій зустрічі можуть проштовхувати «план Мореля», який передбачає проведення виборів на окупованих територіях за українськими законами, але під контролем бойовиків, амністію для них та надання особливого статусу.  

Офіційно розроблений французьким відставним дипломатом П’єром Морелем план  називається «Елементи для тимчасового закону про місцеві вибори в деяких районах Донецької та Луганської областей».

На думку, українського дипломата, і французи, і німці, і американці хочуть законсервувати ситуацію чи стримати на середньому рівні напруги. «Їм усім треба максимально понизити цей рівень назовні. У 2016 році американці вступають у передвиборчу кампанію. Обама хоче сказати, що у нього є якісь успіхи і головною проблемою залишається Сирія. У німців,  щоб вони не говорили, найбільша зацікавленість за стабілізувати стосунки з Росією. У Франції вибори у 2017 році, тому Олланду треба розв’язати руки на 2016 рік. У нього дуже погана ситуація з підтримкою, дуже низькі шанси, і він розуміє, що йому треба максимально сконцентруватися на внутрішньополітичних проблемах. А враховуючи досить вмілу гру Путіна, всі ці факти дуже значно ускладнюють нам нашу ситуацію. Тому що наші партнери суб’єктивно зацікавлені у зниженні градусу протистояння, аби сказати, що відбулася деескалація ситуації,  не обов’язково враховуючи наші справжні інтереси», — пояснив співрозмовник.

На його думку, ситуація на Донбасі може еволюціонувати приблизно так як було у міжвоєнний період з прибалтійськими країнами. Захід не визнаватиме і засуджуватиме окупацію частини території Донбасу, як анексію Криму, але водночас практично нічого не буде робити.

Що стосується можливого пом’якшення санкцій щодо Росії про що натякають деякі політики в Європі. Дипломат зазначив, всі, навіть італійці кажуть, що санкції ніхто не збирається відміняти і таке інше. «Але заява міністра економіки Німеччини Зігмара Габріеля, який закликав скасувати антиросійські санкції, є достатньо симптоматичною. Санкції будуть діяти до березня і подивимось, що буде потім. Чи буде достатньо сказати, що ситуація покращилась і Росія веде себе більш-менш відповідально аби фактично запустити процес пом’якшення санкцій. І де буде межа між санкціями за анексію Криму і новими санкціями, це для мене велике питання, — зазначив співрозмовник.

«ВСЕ БІЛЬШЕ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ БАЖАННЯ ТА ІНТЕРЕСУ ДО КОМПРОМІСІВ...»

Штефан МАЙСТЕР, експерт Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP), Берлін:

— Промова в ООН і російські авіаудари є лише тлом для сьогоднішньої зустрічі лідерів «нормандського» формату. Путін посилює свою переговорну позицію по відношенню до Заходу і використовує Сирію, щоб привернути увагу США. Тим часом у Німеччини та США виникають інші пріоритети у порядку денному (біженці, Сирія, Афганістан) і вони хочуть зняти з порядку денного українсько-російську проблему. Моя стурбованість полягає в тому, що все більше з’являється бажання та інтересу до компромісів з Росією, щоб врегулювати ситуацію на Донбасі і зосередитися на інших більш насущних питаннях. І при цьому Москва як складний актор в інших кризах перестає бути проблемою,

Промова Путіна на ГА ООН і його зустріч з президентом США Бараком Обамою дав поява світового лідера. Але там не було нічого нового: президент Росії повторив, що президент Сирії Башар аль-Асад є вирішенням війни проти самозваної ісламської держави; що домінування США принесло нестабільність у світі; що конференції на кшталт Ялтинської є способом організувати світовий порядок; і що всі повинні забути про Україну і повернутися до дійсно важливих питань міжнародних відносинах.

Іронія не в тому, що Путін говорить всі ці речі, а в тому, що західні лідери приймають їх як даність. Через повний провал американської політики на Близькому Сході і зростаючий потік біженців до Європи, західні лідери хапатися за будь-яку соломинку, яка може допомогти вирішити кризу, навіть якщо це підробка.

Ознакою нездатності Заходу є те, що західні лідери не мають ніякої політики щодо Близького Сходу, Афганістану та кризи біженців, і що вони не хочуть зрозуміти, що Путін це — частина проблеми, а не її рішення. Так, Путін повернувся на світову арену. Бідний світ.

«ДОПОМОГТИ УКРАЇНІ МОЖУТЬ ТІЛЬКИ ВЛАСНІ ІНІЦІАТИВИ - НЕ ЛОЗУНГИ, А ДІЄВІ РЕЦЕПТИ - ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ НА СХОДІ»

Микола КАПІТОНЕНКО, виконавчий директор Центру дослідження міжнародних  відносин, Київ:

— Втручання Росії у сирійську війну - це наступний крок, продиктований логікою ревізіонізму. До певної міри, це рімейк ситуації в Україні, тільки вже за умов більш високих ризиків для Кремля. Москві це несе серйозні проблеми завтра, але дає невеликий шанс виторгувати для себе щось сьогодні. Цим "чимось" може бути як доля Асада, так і окремі нюанси ситуації в Україні. На мій погляд, як і раніше, про обмін Сирії на Україну не йдеться: для американців це проблеми різної ваги і різного характеру. Анексія Криму порушила принципи світового порядку, це неможна обміняти на один-два авіаполки, задіяні у військовій операції. У європейців із самого початку фокус був дещо іншим. Питання світового поряду для них менш важливе, ніж конкретні проблеми регіональної безпеки, криза Східного партнерства та непередбачуваність ситуації. Вони зацікавлені у деескалації конфлікту в Україні майже будь-якою ціною. Поява плану Мореля є симптомом того, що ці два погляди шукають спільний знаменник, і шукають його не завжди з нашою участю. Завдання України полягає у зведенні нанівець цієї тенденції. Допомогти в цьому можуть тільки власні ініціативи - не лозунги, а дієві рецепти - врегулювання конфлікту на Сході. Якщо в нас вони будуть, подальший діалог в «норманському» форматі стане для нас результативним. Якщо ні - то змушені будемо погоджуватися на плани інших.
 

«ЗУСТРІЧ МАЄ ПІДТВЕРДИТИ НЕВИПРАВДАНІСТЬ ШВИДКОГО ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ...»

Олександр СУШКО, науковий директор Iнституту євроатлантичного співробітництва:

— Вичерпаність російської військової кампанії в Україні очевидна — і у військовому, і у міжнародно-політичному сенсі.  Адже ті цілі, які Кремль ставив перед собою, не досягаються, а натомість Росія все більше втрачає і хоче зробити певні кроки для скасування певних санкцій. З іншого боку, цілі РФ змінилися — її метою є не обов’язкове розширення окупованих територій і не підтримання інтенсивної стадії війни, а навпаки — формальне замирення, щоб на своїх умовах реінтегрувати в Україну нині окуповані території. Росія погодиться формально повернути український суверенітет на ці території, якщо буде створено такий політичний, зокрема і конституційний, формат, який фіксуватиме не тільки право цих територій на місцеве самоврядування, а й специфічні механізми впливу на політику Уряду, зокрема й міжнародну. Щоб люди, яких Москва призначатиме на ролі народних депутатів та керівників цих регіонів і міст, мали серйозний вплив на формування внутрішньо-української політики. Кремль бажає інкорпорувати «ракову пухлину» в тіло українського політичного організму, щоб завадити нашій державі рухатися тим шляхом, яким вона прагне.

Що ж до міжнародного аспекту цього питання, то ключовою тематикою переговорів у Парижі 2 жовтня стане саме перехід від суто воєнно-безпекової до політичної тематики Мінських домовленостей. Сторони констатують, що більш-менш стійкого перемир’я досягнуто і вони завершили період інтенсивного воєнного протистояння. Звідси постає питання: що далі? Очевидно, що відповіді на це питання всі сторони даватимуть по-різному. Інтерес української сторони полягає не тільки в тому, щоб чітко для себе сформулювати, чого вона хоче та як бачить наступні кроки, але і переконати наших західних партнерів у тому, що тільки такий підхід є правильним і життєздатним. Зокрема, йдеться і про проблематику виборів на територіях, непідконтрольній українській владі.

Позиція української сторони полягає в тому, що на сьогоднішній день передумов для проведення чесних і вільних виборів на непідконтрольних територіях ще не досягнуто. Недостатньо лише припинення вогню на лінії зіткнення — необхідно також виконання інших військово-політичних пунктів Мінських домовленостей. Зокрема, йдеться про масовану військову присутність— величезної кількості озброєних людей, які не піддаються жодному обліку. Вони повністю контролюють ситуацію, а серед них є і громадяни РФ, і кадрові військові і т.з. «добровольці» — люди, які підміняють собою цю владу. Відповідно, ніяких легітимних умов для виборів не існує, і жодна міжнародна організація, яка має авторитет у спостереженні за виборами, не погодиться це робити за умов, коли регіон буквально повністю захоплений неідентифікованими озброєними людьми, а у населених пунктах стоїть велика кількість не підрахованої військової техніки з боєприпасами. З точки зору української сторони, і я сподіваюсь, що це також позиція західних партнерів, про вибори на цих територіях можна говорити лише після виведення за межі України цих воєнних з’єднань або їх розформування та роззброєння, щоб вони перестали бути головним чинником здійснення влади на цій території. Без цього на непідконтрольних територіях неможливе проведення будь-якої виборчої кампанії, вільної агітації, та вільного волевиявлення. Там немає інфраструктури українських партій, відповідно, немає можливості забезпечити ані висунення достатньої кількості кандидатів, ані свободи агітації, ані заповнення відповідних вакансій у виборчих комісіях представниками політичних партій, яких зараз немає на тих територіях. Є багато й інших аспектів, як вільний доступ до медіа, бо на тих територіях не транслюються українські канали. Тому слід виконати дуже багато вимог, щоб створити ситуацію, в якій можна говорити про вибори. Їх базові умови прописані у Мінських угодах.

Російська ж сторона наполягатиме, що всі умови для проведення виборів на Донбасі досягнуті, і не вистачає лише згоди української сторони, щоб домовитися з сепаратистами про модальності таких виборів. Тобто, з одного боку, прийняти їхні умови, з іншого — прийняти закон, який би формально вводив ці вибори в правове поле. Росія наполягатиме, що потрібно обирати когось вже зараз, розповідатимуть, що 18 жовтня проведуть якийсь перший етап виборів, а другий етап навесні 2016 року запропонують проводити вже по українському закону. Але Кремль не погодяться на це за умов розформування військових з’єднань і виведення важкої техніки з боєприпасами. Тому важливо, щоб позиція української сторони була відстояна, і я сподіваюся, що саме цьому присвячувалася частина перемовин під час Генасамблеї ООН, аби забезпечити єдність України з західними партнерами. Основний зміст двосторонніх переговорів у Нью-Йорку — корегування і формування спільних позицій України, США, а також країн «нормандського» формату — Німеччини і Франції, бо їх позиція буде ключовою. Є неперевірені чутки, що хтось з боку цих двох країн може підтримати російську тезу про необхідність проведення виборів на Донбасі якомога швидше і без досягнення необхідних з точки зору України умов. Я думаю, що зустріч в «нормандському» форматі має розвіяти такі чутки та підтвердити їх невиправданість. Думаю, для цього українська сторона під час і після роботи ГА ООН вела переговори з ключовими міжнародними гравцями.