Як вибудувати українсько-польські відносини?

Для Польщі архіважливим є суверенітет і незалежність України, що формує дах відносин між обома країнами. Водночас для правлячої партії «Право і Справедливість» після її приходу до влади стала важливою історична політика. Подібний феномен відбувається і в Україні, яка провадить політику історичної пам’яті на тлі декомунізації. Фактично з оголошення цих ключових моментів у відносинах між двома країнами розпочала заступник директора, Інститут світової політики Катерина ЗАРЕМБО політичні дебати «Аудит зовнішньої політики: Україна-Польща», які відбулися 11 листопада і були присвяченні українсько-польським відносинам. Нагадаємо, що дослідження є частиною ініціативи Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики України», мета якого – дослідити взаємні інтереси України та низки стратегічно важливих для неї держав, щоб виробити проактивну зовнішню політику України.

Дебати відбулися на фоні вкрай негативної звістки з Польщі, але про це учасники під час дискусії ще не знали. На День незалежності Польщі 11 листопада у Варшаві пройшов 75-тисячний марш під неофашистськими гаслами, організований польськими радикально-правими організаціями. Під час цієї акції кілька молодиків ультранаціоналістичного спрямування кинули на землю прапори України, потоптали, а потім спалили з вигуками «Бог, честь і вітчизна» та грубою лайкою на адресу «УПА і Бандери» і криками «Ми поляки!».

Посольство України в Польщі засудило спалення державного прапора України й очікує від польської сторони реакції на цей інцидент і покарання зловмисників, заявив тимчасовий повірник у справах України в Польщі Василь Зварич. Він наголосив, що українська сторона очікує від польської «невідкладної реакції на цей ганебний акт вандалізму», і висловив сподівання, що винні будуть належно покарані й таких інцидентів у майбутньому більше не буде.

Отже за словами Катерини Зарембо, інтереси Польщі щодо України звучать як: «1) незалежність, суверенітет і територіальна цілісність України; 2) інтеграція України до ЄС і НАТО; 3) демократична та економічна трансформація України; 4) розв’язання суперечливих питань щодо чутливих сторінок спільної історії, зокрема подій на Волині у 1943 та на Галичині у 1944 роках».

На думку польських дипломатів, приналежність України до європейського безпекового, ціннісного та культурного просторів для Польщі є беззаперечною і природною, хоч і довготерміновою, перспективою. Але додамо – неофашистська мова ненависті під час маршу у Польщі  – це дзвіночок як для консерваторів при владі в Польщі, так і більш ліберальної опозиції. Антиукраїнські провокації, які почастішали на фоні зафіксованого соціологами зростання ворожих до українців настроїв, все ще не знайшли адекватної відповіді з боку польського уряду.

Присутній на дебатах Посол Польщі в Україні  Ян ПЄКЛО у своєму виступі так прокоментував тему історичних суперечок: «Це цікавить маргінальні групи в  обох країнах. Я не думаю, що це вплине на розвиток двосторонніх відносин, які мають солідну основу. Ми пам’ятаємо візит президента Анджея Дуди, який у День незалежності був єдиним главою держави, котрий стояв поруч з президентом Порошенко, приймаючи парад, у якому брав участь українсько-польсько-литовський батальйон. Це був дуже важливий символічний жест».

Хоча навряд чи польський парламент, який влітку цього року прийняв абсолютно антиукраїнську резолюцію, визнавши події на Волині під час Другої світової війни геноцидом українських націоналістів проти поляків, можна віднести до «маргінальних груп». Це свідома політика, яка точно не додає позитиву українсько-польським відносинам, а навпаки, встромляє ніж у спину, коли Україна потерпає від російської агресії. 

Заступник директора Центру польсько-російського діалогу та порозуміння Лукаш АДАМСКІ приєднався до дискусії і відзначив, що його установа підтримувала і підтримує боротьбу України з російською агресією за збереження територіальної цілісності. Він зазначив, що польська еліта зацікавлена в підтримці Україні, через географічне положення і симпатії до сусіда. Разом з тим, за його словами, проблема полягає в тому, що польська громадська думка не розуміє і вважає, що політика пам’яті важливіша ніж інші аспекти польсько-українських відносин. З іншого боку, експерт наголошує, що польські політики також мають проблему, яка з кожним роком зростає,  а саме необхідності обґрунтування інтенсивної польсько-української співпраці, щоб обстоювати твердий курс проти Росії.

При цьому пан Лукаш зазначив, що «резолюція Сейму на Волинські події була прогнозованою і щодо цього давно був консенсус польської наукової і громадської думки, а для України ухвалення резолюції про геноцид стало несподіванкою або через брак експертів, або через небажання влади дослухатися до них». «Маємо парадоксальну ситуацію, що історія є найбільшою перепоною для розвитку добрих двосторонніх відносин. Тут треба працювати всім експертам, журналістам, щоб польське суспільство зрозуміло, чому таке українське ставлення до історії, що героїзація деяких фігур виходить з патріотизму чи інших зрозумілих емоцій, тим більше після російської агресії. Українці мають у свою чергу розуміти, що поляки як нація мають своє бачення історії», - зазначив експерт.  На його думку, зараз існує певна проблема з критичним історичним мисленням, відтак фальшива історія може спричинити до фальшивої політики.

Які ж інтереси України до Польщі? За словами Катерини Зарембо, вони полягають у: «1) взаємовідносинах на засадах стратегічного партнерства; 2) підтримці України на шляху європейської інтеграції; 3) реалізації безпекових інтересів України через підтримку її євроатлантичної інтеграції та співпраці у безпековій площині; 4) запозиченні польського досвіду проведення реформ та подолання посткомуністичної спадщини; 5) співпраці в енергетичній сфері; 6) забезпеченні прав та реалізації інтересів української  громади у Польщі».

З цього приводу народний депутат Оксана ЮРИНЕЦЬ, голова Парламентської асамблеї України і Республіки Польща зазначила, що обидві сторони розуміють, що наші майбутні відносини є вкрай важливими.  «Ми маємо дивитися в майбутнє і говорити про Балточорноморський союз і різні безпекові формати, бо це вкрай важливо. Зважаючи на те, що у нас на сході триває війна, то ми не можемо відкривати інших фронтів, навіть, якщо вони будуть інформаційні, емоційні чи якісь інші. Ми хочемо спільної співпраці і вибудовувати дружні стосунки. Я очолила групу полько-української дружби, щоб у нас була дружба, а не конфлікт. Ви  швидше пройшли декомунізацію, зараз ми проходимо десовєтізацію, і це набагато складніше і важче, тому, думаю, ми будемо шукати точки співпраці, які будуть нас об’єднувати», - наголосила вона.

Тут посол Польщі в Україні Ян Пєкло нагадав, що після Першої світової війни Польща виступала з ідеєю створення федерації незалежних держав Центральної та Східної Європи, які були б свого роду фортецею між Німеччиною та агресивною Росією. «І проект створення Балточорноморського союзу виглядає як  повторення історії. І цього разу лінія фронту лежить не біля Варшави, де відбувалась битва поляків разом з українцями проти Червоної армії, а на Донбасі. Існує великий потенціал будівництва спільної безпеки, допомогти Україні реформувати країну», - зазначив дипломат. За його словами, в Польщі працює і вчиться майже мільйон українців, і не має проблем. 

Дійсно, лінія фронту сьогодні знаходиться на Донбасі, але коли йдеться про допомогу в реформуванні України, можна сказати, що певна практика в цьому напрямку вже існує. В Україні як на державних посадах, так і як консультанти вже працює низка колишніх польських політиків – Войцех Бальчун, Славомир Новак, Лєшек Бальцерович… І практика ця викликає чимало питань, починаючи з того, що українська влада фактично зневажає інститут українського громадянства, роздаючи його іноземцям у вкрай короткі терміни, або елементарним незнанням поляками української мови. Та і про досягнення у реформування тієї ж «Укрзалізниці» говорити поки немає підстав.

Підсумовуючи дебати, директор Інституту світової політики Альона ГЕТЬМАНЧУК, яка є членом консультативного комітету при Президентові України, відзначила, що упродовж останніх років вона брала участь у багатьох дискусіях на тему українсько-польських відносин, де звучали два ключових меседжі: «Перший – давайте не будемо говорити про минуле, а будемо дивитись у майбутнє і виробляти наш план дій і наш порядок денний на майбутнє, але все одне всі говорили про минуле. Другий – політики закликають залишити історію історикам, але коментують певні історичні факти, інтерпретують історичні події та ініціюють законопроекти, які так чи інакше пов’язані з історією. Тому власне я думаю, що потрібно бути більш послідовним. Я сподіваюсь, що на наступній дискусії, яка відбудеться у день візиту Президента Порошенка до Варшави (цікаво з чим їде у Польщу Глава української держави, особливо після останніх подій в столиці західного сусіда?), ми зможемо подумати – чим наповнити укрансько-польський порядок денний, які це можуть бути проекти, яким чином ми можемо досягти того, щоб ні Україна, ні Польща у цьому діалозі не доказували, хто з нас більша історична жертва. Бо кожна країна в цьому регіоні Європи має право називати себе так чи інакше жертвою. А доказувати те, яким чином ми можемо стати історіями успіху. Польща вже частково стала історією успіху, Україні ще належить це зробити».