Якою буде друга каденція?

Учора в Тегерані приведено до присяги Махмуда Ахмадінежада, який офіційно вступив на посаду президента країни на другий термін. Це відбулося після декількох місяців політичного протистояння, викликаного невдоволенням опозиції стосовно результатів виборів. Головував на церемонії, де були присутні також представники вищого духовенства, спікер парламенту Алі Ларіджані. Він сказав, що інавгурація Ахмадінежада «відкриє новий розділ» в історії Ірану. В своєму виступі Ларіджані також піддав критиці Захід за «поспішну» реакцію на результати президентських виборів.

За повідомленнями ЗМІ, на церемонії не були присутні ні попередники Ахмадінеджада на посту президента — Мохаммед Хатамі та Хашемі Рафсаджані, ні два кандидати від опозиції — Хоссейн Мусаві та Мехді Каррубі. Одночасно з церемонією інавгурації, яка проходила в приміщенні парламенту, біля його стін прихильники опозиції влаштували акцію протесту. Напередодні Ахмадінежада офіційно затвердив на його посаді Верховний лідер Ірану аятолла Хаменеї, який підтримував чинного президента протягом усього періоду протистояння, викликаного невдоволенням багатьох виборців тим, як було здійснено підрахунок голосів. У ході заворушень, що розпочалися відразу після червневих президентських виборів, загинули щонайменше 30 осіб.

Німеччина, Франція, Сполучене Королівство і Сполучені Штати заявили, що не надішлють на адресу Ахмадінежада поздоровлень у зв’язку зі вступом його на другий термін президентства. «У зв’язку з обставинами переобрання президента, канцлер не буде, як це запроваджено, надсилати письмове привітання», — заявив представник уряду Німеччини. Аналогічні заяви прозвучали у Вашингтоні, Лондоні та Парижі.

Протягом двох тижнів після присяги Ахмадінежад повинен сформувати новий уряд, який, у свою чергу, має пройти затвердження в парламенті. На думку оглядачів, ця задача може виявитися для президента нелегкою, оскільки він виявився втягнутий у протистояння навіть із консервативними політиками, яких вважають його союзниками.

КОМЕНТАР

«Факт наявності протестного електорату відіграватиме все більшу роль у світовій політиці щодо Ірану»

Ігор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру близьскосхідних досліджень, Київ:

— Як будуть розвиватися події в цьому регіоні після інавгурації на другий термін президента Махмуда Ахмадінеджада, враховуючи те, що у багатьох країнах світу громадськість та урядовці висловили невдоволення щодо дій іранської влади проти опозиції?

— На мою думку, навряд чи виникнуть якісь ускладнення, які можуть спровокувати конфлікт чи ще щось подібне в цьому регіоні. З боку великих країн, у першу чергу США та Європейського Союзу, і далі триватиме режим, який існує до сьогодні. По суті, мова йде про фактичне невизнання влади Ахмадинеджада. Тим більше, що на сьогоднішній момент є більше підстав вважати, що вибори, які відбулися в Ірані, були недемократичними і нечесними. Відповідно, підстав не визнавати цей режим більше. З другого боку, і надалі відбуватимуться в закритому режимі консультації щодо Ірану. Звичайно, ключовим питанням тут є співпраця між США, Росією та ЄС. Тим не менше єдності позицій по Ірану поки що не спостерігається. В будь-якому разі наслідки заворушень, які відбулися після виборів, обов’язково проявляться, але пізніше. Ми бачимо, що в Ірані зростає кількість людей, невдоволених режимом. Протестний потенціал буде поступово зростати. Але наскільки він бу де спроможний на якісь серйозні зміни, важко сказати. Я думаю, що, скоріше за все, ь потрібно чекати наступних виборів, коли опозиція і протестний електорат спробують взяти реванш за поразку на цих виборах. Підсумовуючи, можна сказати, що якихось кардинальних змін очікувати не варто. На мою думку, триватиме млявоплинний процес навколо Ірану. Але слід чекати, що сам факт наявності протестного електорату і людей, невдоволених режимом, звичайно, відіграватиме все більшу і більшу роль у світовій політиці по відношенню до Ірану. Реально ситуація змінилася порівняно з тим, що було на переддень виборів.

— А як тоді слід розглядати факт визнання Білим домом переможцем червневих президентських виборів в Ірані Махмуда Ахмадінеджада? Чи означає це те, що США сподіваються домовитися саме з ним про призупинення іранської ядерної програми?

— Ця проблема — ядерна програма — залишається ключовим аспектом для Сполучених Штатів. Справді, слова представника Білого дому потрібно розглядати як певний сигнал. Утім, такий сигнал має два значення. З одного боку, так: «Ахмадінежад є обраним і ми вважаємо, що вибори відбулися. У нас є певні зауваження, причому серйозні, до цих виборів. Але ми готові з вами говорити далі, причому безпосередньо. Ми готові говорити про вас з іншими. І ви повинні знати, що ми будемо це робити». А з другого: «Якщо ви проти того, щоб вести цей діалог саме в контексті ядерних озброєнь, реалізації подальшого ядерного збагачення урану та створення повного ядерного циклу, то ми будемо діяти у правовий спосіб. І ви знаєте, як». Такий сигнал цілком зрозумілий для керівництва Ірану. Наскільки іранське керівництво буде готове сприйняти цей сигнал і наскільки воно буде готове піти на контакти з метою саме недопущення створення атомної зброї та припинення спроб опанування повного ядерного циклу. Судячи з того, що я бачу, в принципі Іран поки що не готовий до цього.

— Зрозуміло, що позиція Ахмадінежада як президента ослаблена після цих виборів. І всі знають, що у цій країні все вирішує аятола Хаменеї. Чи означає це те, що Вашингтону потрібно говорити з Хаменеї і чи спроможний релігійний лідер Ірану піти на компроміс зі США?

— Річ у тім, що все одно без Ахмадінеджада не будуть вирішуватися справи. Я не думаю, що можна буде вести сепаратні переговори через голову Ахмадінеджада. Я не дуже вірю у цю версію, що можна буде домовитися з Хаменеї без Ахмадінеджада.

— До речі, як Україні діяти в даній ситуації, як проводити взаємовигідну політику з Іраном?

— Очевидно, що в України є якісь економічні інтереси в Ірані. Співпраця з Іраном не заборонена жодними конвенціями. Потрібно лише дотримуватися відповідних режимів щодо постачання озброєнь, техніки подвійного призначення — всього того, що заборонено або небажано ввозити на територію Ірану.

Я думаю, що Україні потрібно розвивати співпрацю з Іраном. Але, звичайно, при цьому зважувати на позиції наших союзників. Тобто проводити консультації і в будь-якому разі не робити кроків, які можуть вплинути на відношення між Україною та США. У будь-якому разі при співпраці з такою країною слід організовувати такі постійно діючи консультації.

— А яку роль може відігравати Європейський Союз, аби не допустити опанування Іраном повного ядерного циклу? Тим більше, що раніше такі спроби Брюссель робив.

— Дійсно, ЄС зацікавлений у тому, щоб не допустити цього. Але навряд чи йому самому вдасться це зробити. Здається, це можна зробити лише завдяки спільним зусиллям ЄС та Сполучених Штатів. Усі ключові актори в цьому регіоні зацікавлені в тому, щоб Іран припинив свою ядерну програму. Але очевидно, що Росії абсолютно не вигідний вихід Ірану з режиму санкцій, що означатиме реальний інвестиційний бум, відкриття іранського газу для Європи і можливості проведення нових газопроводів. Тому я думаю, що Росія зацікавлена в тому, щоб цей режим санкцій тривав і надалі. Тому Москву абсолютно влаштовує ситуація, яка існує на даний момент.

— А чи розуміють це США, які сподівалися, що завдяки «перезавантаженню» відносин із Росією Москва допоможе вирішити іранську проблему?

— Я думаю, що це розуміють і бачать у США. Це нескладно. Загалом це запитання часто ставлять в Ізраїлі: «Чому Росія так себе поводить? Хіба вона не бачить, що в принципі ядерна програма Ірану є загрозою? Чому Росія підтримує іранську програму?» Для Росії питання не в тому, щоб Іран отримав ядерну зброю, а в тому, щоб Іран залишався ізгоєм. Така форма реалізації зовнішньополітичних планів Росії. І в цьому сенсі на сьогоднішній момент її політика поки що вдала. Що буде далі, невідомо.

— Чи можна прогнозувати з боку Ізраїлю по відношенню до Ірану повторення сценарію 1981 року, коли ізраїльські ВПС завдали бомбового удару по іракському реактору «Осірак» французького виробництва?

— Такий сценарій розроблявся свого часу. Але він був відкинутий навіть адміністрацією Буша. Якщо б навіть мова йшла про це, то без американців ізраїльтяни не робитимуть цього. Очевидно, що адміністрація Обами навіть у кошмарному сні не погодиться на реалізацію такого сценарію. Так що на сьогоднішній момент це неможливо. Я навіть відсотка не можу дати на те, що такий сценарій буде реалізовано.