Європейці відриваються від американської пуповини
Але американці, їхній конгрес і міністр оборони Вільям Коен від такої ідеї не в захваті. Що значить — Європейський корпус? А як же НАТО та провідна роль у ньому США? Представник міністра оборони США заявив у Брюсселі: «Ми були б дуже занепокоєні, якби було створено самостійні Європейські збройні сили». Чом би й ні? Навіщо американцям посилати своїх солдатів, приміром, у Косово, якщо і в Європі є охочі наводити то там, то тут порядок?
Питання значно глибше — сьогодні йдеться про самостійність Європи в своїй воєнній політиці, йдеться, як сказав один високопоставлений представник НАТО, про «нове, своє власне, європейське оборонне обличчя», йдеться, власне, про відрив Європи від американської пуповини.
Поки що Америка відігравала й відіграє домінуючу роль у НАТО. Це було зрозуміло після війни, це підтримувалося, коли американці давали зброю і на зброю, коли своїми військами прикривали Європу від — принаймні теоретичної — загрози Варшавського пакту. Але за післявоєнні роки європейська дитина сама зіп'ялася на ноги й не хоче, щоб старші їй підказували, куди робити наступний крок. У європейській, зокрема німецькій, політиці та оборонній економіці існує побоювання, що коли такого не трапиться, то Європа назавжди потрапить перш за все в технологічну залежність від Сполучених Штатів і вже ніколи не зможе сама дбати про задоволення своїх оборонних потреб.
Як на підтвердження цих думок висловився і сам Коен. Він заявив, що європейцям ще багато чого не вистачає для створення свого власного корпусу швидкого реагування: літаків-дозаправників, можливості швидкого перекидання військ повітрям і морем, у європейських льотчиків відсутня технічна можливість шифрувати свої переговори в повітрі, немає надточної зброї. Саме це і є больова точка європейців. Сьогодні вони вже не хочуть залежати в критичних технологіях від Штатів чи ще від будь-кого (а тому й шансів на те, що вони колись візьмуть на озброєння українсько-російський транспортний літак Ан-70, винятково мало). Для цього запроваджено власнe грошову одинцю як противагу всюдисущому доларові: на це спрямовано внутрішньоєвропейські альянси в різних галузях оборонної промисловості, насамперед у літако- та вертольотобудуванні, а в перспективі — створення своїх власних Європейських збройних сил, які мають бути за останнім словом техніки оснащені перш за все європейською зброєю. Тож нинішні розмови про Єврокорпус у Брюсселі мають не тактичне, а далекосяжне стратегічне значення. Тому що йдеться в принципі про створення своєї власної європейської політики безпеки.
Але поки що такі плани наражаються на «нерозуміння» США. Вони вимагають, щоб і надалі Європейський Союз не намагався самостійно втручатися в кризових регіонах, а звертався зі своїми планами до НАТО, тобто до США. І лише після того, як Північноатлантичний альянс відхилить такі плани, ЄС матиме право чинити на власний розсуд. США дали також зрозуміти, що честолюбні плани європейцям не по кишені.
