108 очікувань свободи

Востаннє на зв’язок із рідними Олексій Кодьман виходив 19 червня. Хлопець служив у 56-й окремій мотопіхотній бригаді ЗСУ і 12 листопада 2015 року разом з двома побратимами потрапив у полон під час виконання бойового завдання. У грудні минулого року тато Олексія, Сергій Кодьман на свій страх та ризик поїхав до сина у Донецьк, знаючи, що його утримують у підвалі тутешньої будівлі СБУ. Згодом, після півгодинної зустрічі із сином, єдиним зв’язком залишались телефонні розмови, які бойовики дозволяли здійснювати бранцям раз на місяць. Телефонна мовчанка занепокоїла родину Кодьманів та інші сім’ї, чиї близькі потрапили у полон до бойовиків і припинили виходити на зв’язок із середини червня.

«ЖИВЕМО ЧУТКАМИ»

Місяць тому біля Адміністрації Президента родичі бранців провели акцію, щоб дізнатися, що робить держава для звільнення їхніх близьких. Також люди прагнули знати, де перебувають бранці, оскільки ходили чутки про їхнє переведення із підвалів СБУ до слідчих ізоляторів. Так звана влада «ДНР» могла засудити хлопців до 20 років неволі. «День» нещодавно поспілкувався з Сергієм Кодьманом. З його слів, із червня все залишилося без змін. На телефонний зв’язок син не виходив, змогли додзвонитися на гарячу лінію координаційного центру СБУ зі звільнення заручників, де батькам порадили чекати.

«Ми живемо чутками. Маємо інформацію, що після дзвінків додому 21 червня їх посадили увечері в машини й вивезли із СБУ в інше місце, — розповів Сергій Кодьман. — Батьки з того боку звертаються до тамтешнього «міністра оборони» Кононова, щоб обміняв полонених, яких взяли наші військові. Але він цим питанням не займається, його це не цікавить. Ми самі не знаємо, що робити, бо не хочеться і нашкодити. Сподіваємось, що переговори тривають».

Можливо, іншого виходу, ніж очікування, справді немає. Але як прожити понад 200 днів у постійному невіданні? «Ніч переночувати — то жах. Рано встаєш з однією думкою, ходиш цілий день з нею, так і лягаєш. Наші діти не ховались, коли прийшли повістки. Боляче, адже вони пішли захищати нас усіх. І де вони зараз? Нашими дітьми маніпулюють і торгуються», — зазначала «Дню» під час акції на Банковій Зіновія Гулько, мама бійця Василя, який потрапив у полон разом з Олексієм Кодьманом.

ПЛАН ЗВІЛЬНЕННЯ Є

27 липня у Мінську відбулося засідання Тристоронньої контактної групи. Представник України в гуманітарній підгрупі в ТКГ, перший заступник голови Верховної Ради Ірина Геращенко заявила, що переговори стосовно звільнення заручників результатів не дали. Наступне засідання заплановано на 3 серпня, тема бранців знову стане однією з головних. За словами Геращенко, Україна наполягатиме на інформуванні про кількість ув’язнених та їхнє місцезнаходження, а також проситиме залучити до процесу звільнення Міжнародний комітет Червоного Хреста. Наразі жодна з міжнародних організацій, зокрема ОБСЄ, не може отримати доступу до наших полонених. Цього не дозволяють в ОРДЛО (в окремих районах Донецької та Луганської областей).

Як готується Україна до чергового етапу перемовин і чи є зрушення після останньої зустрічі в Мінську — «День» запитав Юрія Тандіта, радника голови СБУ, одного з переговірників, який займається звільненням заручників близько двох років. «Ми переконались, що з боку самопроголошених республік є нерозуміння, що відбувається у сфері звільнення заручників, — наголошує Юрій Тандіт. — З боку України прийнято рішення діяти в межах закону й, виконуючи шостий пункт Мінських домовленостей, обміняти всіх, кого можемо. Ми на це готові. Півтора року тому ми віддали 322 людини, а нам передали 150 осіб. На сьогодні ми готові йти на компроміси і розглядати будь-які формули, у нас є план, який ми будемо реалізовувати, і я не можу озвучувати зайвих речей. Найближчим часом кардинально займемося звільненням заручників. Тиск на іншу сторону з нашого боку буде таким, що вони змушені будуть віддати наших бранців».

ВИГАДАНІ СПИСКИ УСКЛАДНЮЮТЬ ОБМІН

Ірина Геращенко та Юрій Тандіт заявляють, що представники ОРДЛО умисно уникають теми звільнення заручників і приховують інформацію про їхнє перебування. У цьому вкотре переконались, коли привезли до Мінська листи від родичів полонених: на прохання передати їх хлопцям інша сторона у відповідь запропонувала надсилати їх на поштову адресу, яку сама ж навідріз відмовилась озвучити.

Ускладнюють процес звільнення фантастичні списки для обміну, подані «ДНР» та «ЛНР». Спочатку говорили про 1102 полонених бойовика, яких утримує Україна, тепер — про 602. СБУ перевірило кожне ім’я та виявило, що понад 300 осіб із цього переліку — так звані мертві душі, майже сто осіб не змогли визначити за поданими даними, майже 40 взагалі не мають відношення до АТО.

«Ми діємо за законом, називаємо конкретні цифри та імена, але інша сторона починає ухилятись від відповіді, потім зменшує ці списки. Проблема цієї війни — у тому, що представники самопроголошених республік живуть поза законом, за незрозумілими кримінальними поняттями і насправді не займаються звільненням полонених, ігнорують звернення родичів заручників із того боку — для них це, на жаль, просто розмінна монета. Ми розуміємо, що всі рішення схвалюють у Москві», — пояснює Юрій Тандіт.

За даними Служби безпеки, на території Донецької та Луганської областей нині утримують 108 наших заручників, дев’ятеро перебувають на території Росії. Ще в січні мав відбутися обмін та звільнення 25 осіб із цього списку. Потім це відклали до Великодня. Наразі спецслужби не озвучують жодних дат, але запевняють: звільнення абсолютно всіх бранців — це питання часу.