3 листопада Донецький національний університет розпочав новий навчальний рік у Вінниці

На урочистості зібралися науковці, ректори місцевих вишів, керівники міста та області, завітав і міністр освіти і науки України Сергій Квіт. «Близько трьох місяців ми обговорювали можливість переїзду ДонНу у Вінницю. Відгуки студентів, які виявили бажання продовжити своє навчання у місті над Бугом, засвідчили правильність нашого рішення, — переконує Сергій Миронович. — І нехай новий навчальний рік ви розпочинаєте не у своїх рідних стінах, але цей крок стане важливим у історії розвитку вашого закладу. Слідом за вами до Вінниці, як мені відомо, переїхали дві ІТ-компанії, на черзі — Донецький фізико-технічний інститут».

Насправді донеччанам у Вінниці подобається. Попри те, що на вихідних у мережі з’явився «вкид», що нібито у Вінниці студентів ДонНу побили «правосєки» (це, звісно, виявилося грубою фальшивкою), ніхто з них не збирається повертатися додому. Другокурсник Павло, родом з-під Маріуполя, каже що подібні плітки для них вже звичні. «У Вінниці живуть прекрасні люди, — стверджує Павло. — Як тільки дізнаються, що ми з Донбасу, одразу хочуть чимось допомогти. Зараз ми живемо в готелі, половину вартості за номер компенсує заклад, але в невдовзі плануємо переїхати до гуртожитку. Місця підшукуються».

«Розмістити всіх студентів поки що немає можливості, — зізнається ректор ДонНУ Роман Гринюк. — Кілька місць знайшлося у колишньому гуртожитку Вінницького обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників. Тому поки що студенти відвідуватимуть заняття дистанційно. Щодня їм на електронну пошту викладачі надсилатимуть необхідну інформацію. Розклад занять — циклічний. Тобто викладач протягом тижня відчитуватиме свій предмет і прийматиме контрольні, а потім повертатиметься на місце свого проживання».

Довкола проблем Донецького університету об’єдналися викладачі різних навчальних закладів міста. Допомагають усім миром: одні — парти і столи для аудиторій позичають, інші — літературу. Адже єдине, що вдалося перевезли із Донецького університету до Вінниці — це прапор закладу. Його врятували студентки-четвертокурсниці зі студентської ради.

«Насправді навіть страшно усвідомити, що пережили наші колеги-донеччани, які залишили свої домівки, укомплектоване робоче місце, і переїхали до Вінниці, щоб розпочати все нуля. Не підтримати їх зараз, ми не маємо права, — зазначив викладача кафедри журналісти Вінницького педагогічного університету Віталій Гандзюк. — За нинішніх обставин у подібній ситуація може опинися кожен заклад. А тому залишати своїх колег наодинці з бідою ми не збираємося».

Нині Донецький національний університет оголосив додатковий набір на бюджет і контракт. Окрім випускників шкіл, заклад запрошує на навчання студентів із зони АТО, які не мають змоги відвідувати рідні виші. Вони зможуть упродовж одного семестру навчатися у ДонНУ, а потім отримують статут вільного слухача. Працюватиме приймальна комісія до 10 листопада цього року.

Є й інший, дуже знаменний аспект цього переїзду, про який «День» уже писав (див. матеріал Сергія Стуканова «Університет у екзилі» у № 183 від 2 жовтня 2014 року). Вінниччина — батьківщина Василя Стуса. Ще 2009 року студенти ДонНУ виступили з ініціативою надання університету імені цього геніального митця. «День» підтримав її одним із першим. До речі, і зараз на нашому сайті www.day.kiev.ua можна додати підпис до відповідного звернення. Проте ставлення до Стуса стало свого роду індикатором для багатьох влад і чиновників — студенти зазнавали утисків і погроз, і зрештою тему намагалися «зам’яти». 

Ми запитали експерта «Дня», який продовжує викладання вже в оновленому ДонНу, чи зможе ця ініціатива відродитися і успішно втілитися в уже оновленому виші?

Володимир КІПЕНЬ, викладач Донецького національного університету, директор Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу:

— Сьогодні донецький університет відкрив свою нову сторінку в історії: ми стали університетом у вигнанні. Незважаючи на всі ті драматичні події, які пережив виш, його професорсько-викладацький склад і студентство, університет готовий працювати на Україну і для України. Відкриття нового навчального року було певною мірою символічним, бо на ньому були присутні і міністр освіти Сергій Квіт, і губернатор Вінниччини Анатолій Олійник, і мер Вінниці Сергій Моргунов, з допомогою яких і виникла можливість і самого переїзду, і надання будівлі для навчання, забезпечення інших матеріально-технічних умов роботи. Але ми всі розуміємо, що це лише початок достатньо непростого шляху, який має пройти університет, зокрема й у Вінниці, перш ніж він повернеться в український Донецьк. Студенти і викладачі в досить піднесеному настрої. Разом із тим ми розуміємо, що університет має будувати нову концепцію свого існування на вінницькій землі. Достатньо потужна інтелектуальна база університету має бути використана для того, щоб продумати, яким чином не просто скопіювати донецький університет, а надати йому нового дихання і перспектив. Це можна зробити, якщо з допомогою громадськості та випускників, усієї громади університету поставити собі такі достатньо амбітні завдання.

Думаю, що питання про надання Донецькому університету імені Василя Стуса перекликається з його перспективами. Донецький університет у Вінниці — це певною мірою оновлений виш: очищений від «баласту», тих людей, які так і не визначились, з ким вони: з Україною чи без. Визначення візії університету через таку величну постать, як Василь Стус, могло б бути дуже сильним кроком в новій ідентифікації Донецького національного університету в українській освітній системі. Мені видається, що ця тема все ще буде підніматися, і тепер колектив університету її підтримає значно енергійніше.