80-м роковинам трагедії присвячується

Коли відкрилася завіса, глядачі побачили на сцені Національної опери підсвічених червоним світлом музикантів ансамблю «Київська камерата» на чолі з диригентом, лауреатом Шевченківської премії, премії Греммі, автором опери Вірком Балеєм (США). Праворуч на фоні похиленого чорного хреста з’являлися солісти: п’ятеро зі США — Марі Плетт, сопрано (Жінка); Джон Дайкерс, тенор (Мужчина); Тод Фітцпатрик, баритон (Батько жінки); Ерік Бреннер, контратенор (Поет і Голос із розп’яття) та шестеро з України — Тетяна Золотаревська, мецо- сопрано (Стара жінка); Лариса Зав’ялова, сопрано (Перша жінка); Анна Дворицька, сопрано (Друга жінка); Ольга Романенко, сопрано, (Третя жінка); Оксана Лобойко, мецо сопрано, (Четверта жінка); Олена Циганкова, мецо-сопрано (П’ята жінка), а також камерний хор «Київ» (керівник Микола Гобдич). Опера виконувалася англійською мовою (з субтитрами українською).

На заднику сцени відомий художник Тадей Риндзак зобразив численні постаті жертв Голодомору, які з хрестами йдуть у Вічність. Присмерковий сіро-зеленкуватий тон, відсутність облич, ритм численних задрапірованих фігур створили трагічний образ. За сюжетом, Жінка прикладала немовля до сухих грудей, а декорація зображала дитину, яка летить із космосу в пошуку прихистку...

Лібретист Богдан Бойчук намагався охопити різні боки людського життя через сюрреалістичні та  експресіоністичні образи. Відсутність балету в концертному виконанні узагальнила концепцію режисера-постановника Василя Вовкуна.

Драматургічну основу сюжету складають реалії України під час Голодомору 1932—1933 років, діалоги між символічними фігурами — Жінкою з немовлям та озлобленим Чоловіком, що творять беккетівську атмосферу з експресіоністичними рисами. Якщо постать Жінки — це втілення високих моральних цінностей, то Чоловік спочатку вражає цинізмом, зневірою у будь-які людські чесноти, але поступово його образ стає більш багатогранним, і в кінці він намагається врятувати життя дитини ціною власного.

Партитура опери «Червона земля. Голод» насичена ударними, а проникливі соло дерев’яних інструментів втілили страдницькі монологи. Щоб підкреслити потойбічну інтонацію померлого батька, композитор перериває його дихання (співак стукає по грудях кулаком). У жахливому світі безнадії та жорстокості єдиним людяним острівцем з’являється народна пісня («Дощечка»). І знову морок поглинає душі персонажів-селян, які співають молитву «Святий Боже» наче з-під землі...

Надзвичайно сильне враження від твору, певно, буде поступово усвідомлюватися тими, хто його прослухав. Автори та виконавці здійснили надскладне завдання: художніми засобами втілити антихудожню й антигуманну історичну правду.