«Альберт», або Постмодерне мораліте від Юрія Андруховича
Днями в Уніжі Івано-Франківської області на фестивалі «Артполе» презентували виставу «Альберт, або Найвища форма страти», створену на основі неопублікованого оповідання Юрія Андруховича.
Під відкритим небом у стінах давньої напівзруйнованої будівлі сцену обступив натовп глядачів, які сиділи на зімпровізованих лавах-дощечках, стояли і навіть спостерігали з висоти руїн. На сцені — автор, він же оповідач, поряд — співачка й акторка Уляна Горбачевська, біля неї — контрабасист Марк Токар, який виконує всю інструментальну частину перформенсу. В особливий спосіб поєднуючи музику, спів, акторську майстерність та графіку, зроблену Анатолієм Бєловим методом малювання «з іншого боку», вони розповідають історію про те, що 1641 року у Львові за «найганебніший людський вчинок за всю історію міста» спалили особу без громадянства Альберта Вироземського.
Почалося з того, що до Львівського монастиря бернардинів прибився колишній «штукар» Альберт, який колись, можливо, належав до трупи цирку «Ваѓабундо» і заробляв «крадіжками, поєднуючи їх з цирковими фокусами». Із сейфа настоятеля монастиря він викрадає печатку з профілем Святого Бернардина Сієнського та підробляє грамоту про те, що він є бернардинським священиком. Тепер Альберт дає шлюби та хрестить дітей, а гроші накопичує у філії (постмодерний привіт сучасникам) «ПриватБанку». Альберт має дванадцять коханок, одна з яких, молода відьма Вульшка, після любощів приспала його за допомогою беладони та вивісила над вежею його підштаники. Інквізитори-домініканці не упускають можливості покарати францисканця бернардинської гілки (тим більше фальшивого), адже з цим орденом вони мають постійні суперечки. Тож, Альберт прокидається в підземеллі, прикутий ланцюгами. Ув’язнений укладає угоду з дияволом, поки чиниться правосуддя («Правосуддя? Яке може бути правосуддя в цій країні?» — риторично лунає зі сцени, глядачі сміються). Ранка на середньому пальці, яку він демонструє в суді (справжній fuck), служить доказом його провини. Завершується вистава всенародним святом-спаленням. «Вогню! Вогню!» — вигуки зі сцени підхоплюють глядачі. Летять голови (у тексті), птахи (на екрані), у повітрі — справжній дим від розпаленого катами вогнища.
За словами Юрія Андруховича, вистава розіграна в дусі середньовічного мораліте, але радше це — мораліте постмодерне: із середньовічного сюжету просвердлені «дірки» в сучасність (алюзії та натяки), комбіновані стилістично різні мелодії та пісні. Наприклад, досить органічно звучить літургічний піснеспів Kirie Elaison (грецьке «Господи помилуй»), середньовічний гімн Dies Irie (лат. «День гніву»), який зазвичай є обов’язковою частиною заупокійної меси, а також — ірмоси — давні духовні «напіви». Проте в контексті Середньовіччя мелодія «Маршу Атлетів» та «Циркового маршу» («Советский цирк...») із радянського кінофільму «Цирк» звучить іронічно. Коли в шинку співається «В крайнім домі меду напиласи...», контрабасист підхоплює і співає зімпровізоване: «Якби я грав, як Брьоцман». Ця інтертекстуальність втягує у гру глядача, спонукаючи його до співтворчості.
До речі, Уляна Горбачевська, відома передусім своїм виконанням ірмосів і народних псальмів, показала себе тут у незвичному амплуа. В «Альберті» вона рухається від духовних напівів до імпровізації, від світлого звуку ірмосів та поважних рухів до низьких темних голосінь, сміху відьми, рухів фіѓлярки. Сама вона говорить, що багато в чому її провокували учасники дійства: «У якийсь момент надихає пульсуючий і по-акторськи читаний текст Юрія, а десь провокує Марк з контрабасом, який, ніби людина: то говорить, то плаче, то сміється».
Після вистави публіка аплодує стоячи. Попри те, що тексту часом було забагато, і не завжди за ним вдавалося встигати, катарсис пережили навіть ті, хто думав, що вже не здатен відчувати щось подібне від сучасного мистецтва. «Альберт, або Найвища форма страти» виглядає зрілою самодостатньою виставою, у чому заслуга ініціаторки та режисера Ольги Михайлюк. Серед інших цьому посприяла vj-група Cube та звукорежисер Віктор Новожилов.
Уже у вересні виставу обіцяють показати в Києві та Чернівцях. Оповідання Андруховича, на основі якого було створено проект, увійде до збірки про видатних нечестивців усіх часів.
