Балетною столицею стає Донецьк?

Шість вихованців Писарєвської школи хореографічної майстерності отримали нагороди, в тому числі й гран-прі на V Міжнародному конкурсі балету ім. Сержа Лифаря, який нещодавно закiнчився.

Цього року його було приурочено до 100-літнього ювілею майстра танцю. Можна сказати, що конкурс став дзеркалом, у якому відбилося все, що сьогодні відбувається в сучасному балеті. З одного боку, виріс технічний рівень виконавців, а з іншого — яскравих індивідуальностей не так уже й багато. Досить невиразні номери показали хореографи. Саме тому перше місце взагалі не присуджували. А другу премію розділили Сергій Бондур і Максим Скляр з України. Як зауважив голова журі Юрій Григорович: «Зароджуються нові системи танцю. Вони сьогодні більше перебувають у стані пошуку, а не знахідок. Не було явного лідера. Сьогодні взагалі складні процеси відбуваються в хореографії. Напевно, має минути час і потрібен поштовх. Сучасна хореографія багато черпає з класики, вводячи нові елементи зі спорту, бального танцю, та й просто життя. Сьогоднішній класичний танець — складна система, що вимагає для цікавої реалізації великого таланту.

Мені особисто з виконавців сподобалися хлопці з чоловічої групи: Ярослав Саленко, Євген Лагунов, Жерлін Ндуді. З дівчат — Олеся Макаренко та Наталія Мацак. На мій погляд, конкурсанти показали високий рівень.

— Юрію Миколайовичу, наскільки лифарівський конкурс престижний? Як розширити його географію?

— Я нещодавно повернувся з конкурсу Бенуа-де-ля-данс, а після Києва поїду до Варни. Мені київський конкурс цікавий. Думаю, що він житиме і його слід підтримувати, покращуючи організацію. Не тільки в пам’ять і на честь Сергія Михайловича — одного з видатних хореографів минулого століття. Чим більше буде конкурсантів із різних країн, тим цікавіше проходитимуть змагання.

— Раніше перемога на конкурсі робила переможця відразу відомим. А що сьогодні?

— Вона відкриває дорогу на Захід. Усі, хто добре показує себе тут, отримують цікаві пропозиції від іноземних імпресаріо. Крім міжнародного імені, виступів на престижних сценах, вони значно поліпшують свої матеріальні умови. Шкода, якщо виїжджають назавжди. Повинен зауважити, що в Україні та Росії молоді танцівники дістають найкращу професійну освіту. Це відбувається не тільки у сфері балету. З наших країн на Захід виїхали багато перспективних вчених, музикантів. На жаль, це реалія життя.

(Наприклад, київська балерина Ірина Дворовенко, яка отримала на першому лифарівському конкурсі гран-прі, нині з успіхом виступає в Нью- Йорку. Хореограф Олексій Ратманський, екс-киянин, із цього сезону очолює балетну трупу Большого театру. — Т. П.).

— 1996 року в нашій столиці вперше засіяла «зірка» Анастасії Волочкової. Ви не шкодуєте, що її відкрили?

— Ні. Я один із небагатьох, хто привів Настю до Большого театру. Васильєв узяв її із Санкт-Петербурга, а контракт не підписував. Ми зустрілися з балериною в Австрії. Настя була учасницею фестивалю і дуже мені сподобалася. А коли мені запропонували в Большому театрі відновити «Лебедине озеро», то я подумав, що Волочкова не найгірша балерина, яка зможе виконати партії Одетти-Одилії, і запросив попрацювати. Я вважаю, що вона дуже добре станцювала балет. Зараз навколо її імені ажіотаж. Волочкова не найвища і не найтовстіша танцівниця. Просто триває якась залаштункова гра. Я вважаю Анастасію дуже цікавою балериною і гадаю, що в неї хороше творче майбутнє. Можна тільки побажати, щоб нинішні переможці Конкурсу ім. С. Лифаря були такими самими наполегливими та працелюбними в досягненні мети, як це робить Волочкова».

Цього року на конкурс надiслали 127 заявок. Реально змагалися 97 чоловік, які переважно представляють українську балетну школу. Безліч організаційних проблем призводили до накладок та нервувань. Наприклад, інформацію та умови Московського конкурсу балету розсилають за півтора року до його старту, а не за кілька місяців, як сталося в нас. Багато учасників відмовилися приїхати, оскільки вони не встигли підготувати програму. Експеримент, коли кілька організацій займалися конкурсом, призвів до того, що знайти кінці та з’ясувати, хто конкретно і за що відповідає, — неможливо: одні за буклети (видані не перед початком конкурсу, а в фіналі), другі за квитки (преса до складу глядачів чомусь не ввійшла), була відсутня інформація про програму виступів. І таких дрібниць, що змазують картину, нагромадилася сила- силенна. Якщо ми хочемо, щоб лифарівський конкурс був престижний у світі, то ним потрібно послідовно займатися, а не робити все в останній момент. Ось і вийшло, що навіть наші найближчі сусіди — росіяни, які мають багаті хореографічні традиції, фактично проігнорували конкурс. До Києва приїхали два учасники. Ірина Лаптєва з Якутії, яка не пройшла навіть до третього туру, і москвич В’ячеслав Бучковський, котрий отримав заохочувальний диплом у старшій групі. Нині В’ячеслав працює в трупі Театру ім. Немировича-Данченка, але він є представником української школи (закінчив Київське хореографічне училище). А наприклад, французи не прислали взагалі жодного конкурсанта. Невтішний факт. Адже понад три десятиріччя Серж Лифар очолював балетну трупу «Гранд-опера» та фактично відродив французьку хореографічну школу.

Зате порадували глядачів донецькі конкурсанти. Вадим Писарєв як справжній «селекціонер» виростив прекрасну молоду зміну танцівників. Його вихованці довели, що вони на кілька голів вищі за інших конкурсантів і в техніці, і в майстерності. Блискучий результат — гран-прі в Ярослава Саленка (нині соліст Нацопери України). Нагороди в молодшій віковій групі (юнаки) отримали: Денис Черевичко (перша премія), Олександр Кищенко (друга) і Максим Ковтун розділив третє місце з Асетом Мурзаковим із Казахстану. Помітно виросла майстерність Жерліна Ндуді (перша премія) та Євгена Лагунова (друге місце).

Як зазначив Вадим Писарєв, Конкурс ім. Лифаря став генеральною репетицією перед поїздкою його підопічних до Пермі. То ж відпочивати танцівникам ніколи. З 19 по 29 квітня їм доведеться ще складати іспити на майстерність у престижному балетному змаганні «Арабеск».

— Наша Школа формується на базі Донецького театру опери та балету ім. Солов’яненка, — сказав Вадим Якович. — Учні мають можливість не тільки бачити, як народжуються вистави, працюють артисти, ввібрати атмосферу лаштунків, але брати участь у постановках. Вони повинні не сліпо наслідувати майстрів, а знайти свій шлях у творчості.

У молодшій групі перше місце завоювала Ольга Голиця (студентка першого курсу Київського хореографічного училища), а в старшій групі перемогла Олеся Макаренко — солістка Національної опери України. Журі відзначило наймолодшу учасницю Єлизавету Гогідзе призом «Надія». За артистизм — Катерину Ханюкову. Дівчинка добре виступала в двох турах, претендуючи на призове місце, але сталося нещастя — на репетиції підвернула ногу. Катя — цікава танцівниця і тому журі нагородили її призом. Спеціальною премією Фонду ім. С. Лифаря відзначили Дениса Матвієнка за його яскравий виступ у відродженому балеті Сергія Михайловича «Сюїта в білому».