Безпрецедентно

У вівторок у «Дні» вийшло інтерв’ю «Попередження» з Валерієм Балаяном (режисером фільму «Любіть мене, будь ласка» — про вбиту нацистами в Москві громадянку України,журналістку Анастасію Бабурову). У цьому інтерв’ю Валерій Вазгенович говорить, що проблема неонацизму в Росії стає надзагрозливою. В день виходу інтерв’ю, за повідомленням «Каспаров.ру», в Новосибірську ультраправі активісти з травматичної зброї обстріляли групу молодих людей, які зібралися на перегляд фільму «Любіть мене, будь ласка». На щастя, серйозно ніхто не постраждав, одна людина травмована.

Подивитися фільм студенти в той день так і не встигли. Напередодні вони домовились з керівником кіноклубу Новосибірського державного університету про перегляд. Проте, прийшовши, зустріли опір адміністрації та охоронців університету. «Свою відмову показати фільм представники адміністрації університету аргументували тим, що їм не сподобався зміст листівки — запрошення на перегляд. У ній було зазначено, що в сучасній Росії є актуальною проблема неонацизму», — розповів «Новой газете» учасник подій Стас. Не знайшовши порозуміння з адміністрацією, студенти вийшли з університету, вирішивши переглянути фільм хоча б на ноутбуці. В цей момент в їхній бік почав бігти натовп з 20—30-ти людей у спортивних костюмах з криками «Хто тут не любить фашизм? Хто тут любить кіно?». Студенти кинулися в бік університету. Наздоганяючи їх, нацисти відкрили вогонь з травматичних пістолетів. Було поранено людину, яка в цей час виходила з приміщення.

«Чомусь людей, що прийшли на перегляд фільму про Анастасію Бабурову, співробітники міліції сприйняли виключно як активістів антифашистського руху, — говорить Сергій Акімов, учасник подій. — Повідомляли комусь по телефону: «У нас тут конфлікт — фашисти напали на антифашистів». Ніби звичайна людина, що не належить ні до яких рухів, не може бути проти фашизму».

«День» звернувся до режисера фільму «Любіть мене, будь ласка» Валерія Балаяна з проханням прокоментувати цей інцидент:

— Я шокований цією ситуацією. Хоча, з другого боку, це не було несподіванкою. Я читав в інтернеті погрози на мою адресу з боку нацистів. Мене навіть зарахували до кавказько-сіоністського лобі. Але те, що ми отримали відповідь із застосуванням насилля, — вкрай сумний симптом. Я зараз серйозно замислююся над тим, чи варто взагалі робити публічні покази цього фільму. Від самого початку я його розмістив в інтернеті для безкоштовного скачування, не розраховуючи на масовий показ, трансляцію на федеральних каналах. Я не настільки наївний. І публічних (навіть напівпублічних) показів в Росії насправді було всього кілька — в Сахаровському центрі, в Школі економіки і один раз у Петербурзі. Але, безперечно, я б хотів, щоб цей фільм викликав дискусії. І збудження нацистів з цього приводу говорить по запущеність проблеми, яку допустила влада, обравши страусову позицію: ніби нічого не відбувається. Побиття чи вбивства антифашистських активістів в судах зводиться до побутових «розборок» чи дрібного хуліганства. Ніхто прямо не скаже, що це злочин на ѓрунті міжнаціональної ненависті. Ця неправильна позиція влади приведе до ще більш серйозних наслідків.

Тим, хто все ж таки хоче цей фільм побачити, я раджу не ходити на публічні перегляди, якщо їх хтось влаштовує (наприклад, про новосибірський перегляд я нічого не знав). Дивіться краще в інтернеті.

— Фільм часто показують і в Україні. Нещодавно в Чернігові, сьогодні в Тернополі. Як реагують у нас?

— Перегляди в Україні завжди проходять добре, за участю досить великої кількості людей. На відміну, до речі, від Росії. Ніяких інцидентів, погроз чи просто неприємностей жодного разу не було.