"Блискавичне" засідання Верховної Ради стало поворотним пунктом у політичній грі
Тиждень тому "відшуміло" позачергове пленарне засідання Верховної Ради України. Якихось епохальних ухвал прийнято не було, та, відверто кажучи, на них і не чекали. У мас-медіа "парламентський аврал" тлумачили, здебільшого, як спонтанний переполох, викликаний жахом перед можливим розпуском. Але, як-то казав поет, "велике бачиться на відстані". Пропоную читачеві свою версію того, що сталося, на правах гіпотези.
По-перше, беруть великі сумніви стосовно того, що досвідчені політики з парламентського керівництва "випадково й необачно" залишили між двома засіданнями однієї сесії такий великий часовий проміжок. Достатній для того, щоб розпустити Верховну Раду "суворо" згідно з Основним Законом, позаяк розпуск ВР був заповітною мрією Леоніда Кучми мало не з самого початку його президентства.
Але тонкі парламентські психологи Верховної Ради підмітили й інше: Президент завжди уникав різких рухів у політичному просторі й неодноразово намагався знайти опертя в громадській думці. Зокрема, граючи на можливих (хоча й нереалізованих) всеукраїнських референдумах. Отже, слід було б очікувати, що ідею розпуску - перед спробою її реалізації - буде "закинуто" якимось чином у суспільство. Наприклад, через підконтрольні ЗМІ. Так і сталося, як гадалося. Про вивчення можливості розпуску Верховної Ради відверто зявив глава президентської адміністрації Євген Кушнарьов. І в дію вступив заздалегідь налагоджений механізм.
"Зворотний хід" у вигляді президентової заяви про подовження на рік повноважень нинішнього складу Верховної Ради не мав успіху. Як слушно вважав один давньогрецький філософ, в одну й ту ж річку двічі ступити не можна. Локалізований на сонячному узбережжі депутатський гурт дружно завантажився на літака й наступного ранку в складі, необхідному для кворуму вже сидів у сесійній залі. "Ми - як солдати!" - впевнено заявила перед телекамерами Олександра Кужіль.
А скінчилося все тим, що Верховна Рада прийняла м'яку за формою, але жорстку за змістом заяву, крізь рядки якої виразно просвічує ідея усунення від влади Президента. Вона засвідчила подальше падіння кількості президентових симпатиків у Верховній Раді. Й не останню роль у цьому відіграла політична "метушня". Вона прогнозувалася керівництвом Верховної Ради. Але ж центристські фракції - опора Президента - і, доти, позитивно налаштований Рух, пересвідчилися, що заради політичних цілей Президента депутати можуть у разі чого легко позбутися своїх мандатів...
Протягом тижня сталися доволі знаменні події. Президент, відчуваючи зросле дистанціювання партій, однозначно заявив про прагнення зберегти мажоритарну виборчу систему. Щоби хоч трохи зменшити партійне представництво в майбутній Верховній Раді - нині його не влаштовують майже всі українські партії. Речники Руху вже двічі докидали слівце про свою опозиційність сучасній владі. Вчетверте накладено вето на закон про місцеві держадміністрації - він може суттєво обмежити повноваження виконавчої вертикалі. А якщо її послабити, на які ж сили спиратися далі? "Законодавча війна" розгорілася й навколо закону про державну підтримку засобів масової інформації. Надто багато ЗМІ в найближчому майбутньому можуть вдатися до опозиції. Зараз важко й угадати, які з них підтримувати.
Складається враження, що "блискавичне" засідання стало своєрідним наріжним каменем у протистоянні виконавчої й законодавчої галузки влади. Й ініціатива в політичній грі не належить першій з них.
А може, все це ввижається? Й гросмейстери за політичною шахівницею просто забули вчасно подивитися на циферблат? Хто зна. Але більш схоже на те, що на лівому фланзі проводять ферзя...
