Бойкот чи «страусина» позиція?

Верховна Рада України закликала 5 жовтня парламенти країн-членів Міжпарламентського союзу бойкотувати 137-у асамблею цієї організації, що має відбутися 14 — 18 жовтня в Санкт-Петербурзі (Росія) й буде присвячена сотій річниці Жовтневої революції. За відповідний проект постанови Верховної Ради проголосувало 249 депутатів, голосів проти не було. Перший віце-спікер Ірина Геращенко, коментуючи це рішення, зазначила: «Наступного тижня Російська Федерація і депутати Держдуми, котрі намагаються зробити все для того, щоб вийти з політичних санкцій, ініціюють проведення в Санкт-Петербурзі 137-го засідання Міжпарламентського союзу, яке присвячене 100-річчю Жовтневої революції, котра принесла кров і смерть в Україну». Спікер Верховної Ради Андрій Парубій доручив розіслати цю постанову всім парламентам країн-членів Міжпарламентського союзу (зараз там представлено 173 держави; цю організацію створено ще 1889 року для координації дій парламентів світу).

Тут варто мати на увазі ось що. З огляду політичного та емоційного, цей захід у Санкт-Петербурзі яскраво демонструє політичну «всеїдність» та цинізм Кремля — так само, як його невгамовну пристрасть до самопіару (адже досі путінський режим відмежовувався від жовтня 1917-го, на відміну від Лютневої революції, але, очевидно, нині вирішив «прихопити» й цю спадщину). Тому емоційно цей заклик Ради легко зрозуміти. Проте, одверто кажучи, він дуже нагадує «позицію» страуса, який ховає голову в пісок. Адже хай буде політичний бойкот — але ж ми нікуди не дінемося від більшовицької революції (або перевороту — як кому ближче) та її страшних наслідків для України й багатьох країн світу. Ці наслідки треба не «бойкотувати», а осмислювати. І у Санкт-Петербурзі міг би виступити, приміром, Ярослав Грицак, автор багатьох «знакових» книжок про українську історію ХХ століття. Можна було б попросити взяти участь Віктора Мироненка (керівника єдиного в РФ наукового закладу, що прагне об’єктивно — наскільки можливо в російських умовах — досліджувати історію та політику України) — хіба це нашкодило б нам?

А обговорювати тут є що. І десятки мільйонів жертв, покладених на вівтар «світлого майбутнього». І те, чому і як у вир цієї трагедії була кинута й Україна, яка, безумовно, належить до числа країн світу, які найбільше постраждали від більшовизму. І те, чому навіть люди із суб’єктивно добрими намірами, патріоти України, як-от Симон Петлюра, вдавалися до дій, які зараз важко зрозуміти й виправдати (наказ розстріляти Петра Болбочана, нерівноправний союз із Пілсудським, і не лише це).

Отже, це дуже складна й важлива тема. Говорити справді є про що. Але, щонайменше, прикро, що українські політики, як завжди, не вміють «грати на випередження». Що, власне, заважало їм влаштувати й провести такий захід у нас в Києві? Чи до нас ця трагедія «не має стосунку»?! Отже, знову хронічне відставання. Не кажучи вже про те, що ті, хто захоче вислухати точку зору російської влади, все одно приїдуть. Але ми не беремо участі — і це позбавляє нас можливості заявити свою позицію.

Проте, поза сумнівом, газета «День» буде продовжувати свою роботу з «передумування» цієї дуже важливої проблеми. Запрошуємо істориків та наших читачів надсилати матеріали (е-mail: chedit@day.kiev.ua).