«БУМ-2002»

Спроби зіграти на молодіжному електоральному полі, не нові. Практично всі існуючі нині політичні сили мають свої «філіали» або намагаються співробітничати з будь-якими молодіжними організаціями, прагнучи через них впливати на молодіжний електорат.

Що, втім, цілком зрозуміло. Якщо зважити на те, що в Україні сьогодні нараховується близько 10 мільйонів людей у віці від 14 до 28 років, більше восьми мільйонів з них мають право голосувати на виборах. На сьогоднішній день це істотно як для найвпливовіших партій і блоків, так і для тих, що намагаються такими здаватися.

Про те, що молодь може зіграти більш значущу роль у передвиборній кампанії, ніж традиційне розклеювання листівок і плакатів, також згадують тільки перед виборами. Причому, і тут її намагаються швидше використати, ніж дійсно залучити до співпраці, і що найголовніше, бути готовим до конструктивної спільної роботи.

Досить постежити за складанням передвиборних списків, щоб зрозуміти, що у більшості молодіжних лідерів практично немає шансів потрапити в їхню прохідну частину. Якісь місця у списку для них, звичайно, знайшли. Але ось прохідними вони стають тільки тодi, коли та чи інша партія набере від семи до двадцяти відсотків голосів. Досвід виборів 1998 року підказує, що для багатьох iз них це стане непосильним завданням. І це при тому, що протягом останніх 4-х років у більшості партій велися тривалі дебати про збільшення молодіжної складової майбутнього парламенту. А у тоді ще єдиному Русі обговорювалося питання про можливість передачі третини місць у списку кандидатам від молоді. У реальності ж партійні лідери головну ставку, як і раніше, роблять на горезвісний адмінресурс та ідеологічний тиск засобів масової інформації, традиційно вважаючи, що вдало знайдений «слоган» справить на молодь більше враження, ніж участь у реальній політичній діяльності. У житті ж все відбувається з точністю до навпаки. Більшість спостерігачів зазначають, що соціальний фон майбутніх виборів є найбільш несприятливим у порівнянні з усіма попередніми: населення поменшало більше ніж на 2 мільйони чоловік, народжуваність у 2,5 раза менше, ніж була 10 років тому, зате захворюваність студентів iз основних видів захворювань збільшилася більше ніж у п’ять разів. Навіть армію, чисельність якої істотно поменшала, укомплектувати неможливо. Знаючи про це, автори рекламних роликів активно використовують реальну заклопотаність молодого населення проблемами екології, наркоманії, безробіття, ранньої злочинності, котрі особливо актуальні у молодіжному середовищі. Тим більше, що рідко яка партія або блок мають на сьогоднішній день оригінальний рекламний продукт, котрий міг би хоч чимось виділити рекламовану структуру з подібних.

Ще одним прикладом може бути навмисна демонстрація заклопотаності проблемами молодих громадян при проведенні різного роду опитувань та анкетувань. Але не можна ж так відкрито вважати усіх за дурнів! Якщо перша половина партійного списку складається з діючих і колишніх прем’єрів і віце-прем’єрів, то їхнє наполегливе бажання напередодні виборів нарешті спробувати зрозуміти, як живуть люди у країні, економікою і політикою якої вони керували, виглядає більше ніж дивно.

Особливістю майбутніх виборів стало активне створення формальних молодіжних структур, основою яких є все той же горезвісний адмінресурс. Наприклад, до сьогоднішнього дня незрозуміло, за яким принципом створювалася Всеукраїнська студентська рада при Президентові, очолювана першим номером списку блоку «За єдину Україну!» і паралельно — Головою Адміністрації Президента Володимиром Литвином, заступником якого є нинішній віце-прем’єр Володимир Семиноженко. Прізвища інших учасників ради невідомі не тільки на загальнодержавному рівні, але й представникам тих регіонів, звідки вони ніби делеговані. Ініціатори створення подібної структури вирішили навіть не приховувати того, що головним завданням ради стане спроба використання електоральної активності студентів на майбутніх виборах, а базою для цього стане все той же адмінресурс.

Хоча більшість аналітиків зазначають, що навряд чи сьогодні вдасться успішно чинити тиск на молодь адміністративними методами або ж заманювати на виборчі дільниці за допомогою фінансових заохочень. Сьогодні ситуація докорінно змінилася: більшість молодих людей є цілком самодостатніми особистостями, які розраховують на власні здібності та інтелект, які вимагають змін сьогодні, а не готові чекати ще 10 років. Цікаво, що і молоді люди, яких можна вважати такими, що відбулися, і так звані протестно налаштовані — однаково не бажають бачити у політиці старі обличчя. Навряд чи вони повірять тим партіям і блокам, у списках яких немає молодих людей. Сьогодні є всі шанси очікувати, що у наступному парламенті буде ще більше політиків, яким далеко за 50. Невідомо, чи влаштує це молодих людей. До того ж, сьогодні мало на кого можуть справити враження програми існуючих партій або їхнi ідеологічні відмінності. Більшість з них практично не зазнали за останні роки яких-небудь змін. У кожній iз них є окремі розділи або частини, присвячені молодіжній політиці. І треба сказати, що написані вони дуже грамотно і красиво. Адже розумні люди їх розробляли — академіки і професори різні. Але, на жаль, до реалізації цих програм справа так і не дійшла. Отже, немає жодних підстав розраховувати, що вони будуть виконані й після цих виборів. У результаті найбільш активні та освічені приходять до висновку про необхідність створення об’єднання молодих людей і спільними зусиллями створити умови для реальної участі молоді у політичному житті країни. Зрозуміло, що неможливо залучити до політичного життя усіх молодих людей. Але, як правило, найбільш ініціативні з них об’єднані у ті чи інші організації або намагаються брати участь у виборах самостійно. Питання полягає у тому, щоб знайшлися сили, здатні допомогти їм самореалізуватися. Першою спробою стало створення у регіонах коаліцій молодіжних організацій для підтримки молодих депутатів на регіональному рівні. Хоча згодом стало очевидно: якщо збережуться існуючі тенденції формування передвиборних списків, то у молодих людей може і в наступні чотири роки не з’явитися реальної можливості брати участь у побудові демократичного суспільства. Тоді було вирішено створити Блок Української Молоді на загальнодержавному рівні. Що й було зроблено на з’їзді минулої суботи, котрий відрізнявся від більшості раніше помпезних і нуднуватих заходів, що проходили, своєю новизною та оригінальністю. Організаторам вдалося підтвердити, що створюється принципово нове об’єднання молодих людей, які бажають брати участь у політичному житті країни. Основою його стали вже існуючі обласні організації БУМу та всеукраїнські громадські молодіжні організації (саме за віком учасників партії). Створення БУМу — це, по суті, перший крок до відстоювання молоддю своїх позицій і спроба привернути увагу громадськості до розв’язання саме їхнiх проблем. На відміну від партій, які немов прокинулися від глибокого сну і кинулися розшукувати ініціативних молодих людей через конкурсний добір в Інтернеті, творцям БУМу не треба було вигадувати нових технологічних прийомів. Усі учасники з’їзду були делеговані молодіжними організаціями, і перед ними ж надалі звітуватиме керівництво блоку. Досить пригадати, що на президентських виборах молодіжним організаціям було цілком під силу зорієнтувати молодь на прийняття певних політичних рішень. Об’єднавшись у блок, такі організації стають новою вагомою силою, здатною впливати на різні політичні сили з метою включення молодих людей у прохідну частину списків, а також самостійно висувати своїх представників до органів державної влади усіх рівнів. Творці БУМу зробили його цілі простими і зрозумілими для молодих людей — освіта, житло, турбота про здоров’я і т.д., що дає додатковий шанс для успішної реалізації проекту серед молодіжного електорату. Молодь вимагає змін. І якщо БУМ діятиме також активно і такими ж нестандартними методами, як це було продемонстровано на з’їзді, то у нього є всі шанси мати підтримку молодіжного електорату.

Тепер усе залежатиме від того, чи вдасться батькам- фундаторам переконати більшу частину молоді та іншу частину населення підтримати позиції знову створеного блоку. А враховуючи те, що більшість молодих людей належить все- таки до протестного електорату — це завдання буде не з легких. Хоч історичний досвід підказує, що таке цілком можливо. У Франції у 1967 році після «студентської революції» уряд Де Голля змушений був піти у відставку. А зовсім нещодавно в Угорщині переважну більшість голосів виборців було віддано за Партію соціал-демократів, середній вік яких не перевищував 30 років. До того ж, якщо ідея Блоку Української Молоді знайде підтримку у різних політичних сил, що розуміють необхідність оновлення партійної еліти, то майбутнє БУМу може бути досить перспективним. Так, і лідери БУМу планують займатися у парламенті вирішенням саме тих питань, які довго декларували, але так і не змогли вирішити центристські партії, основу електорату яких і становлять молоді люди.