Бюджет «консервує»

Якщо говорити про борги в освітній сфері, то їх на сьогодні і так більше ніж досить. Наприклад, ще за грудень минулого року не скрізь оплачено комунальні послуги і сума боргу становить 40 мільйонів, а за вересень-жовтень поточного вже набігла заборгованість розміром у 55 мільйонів. На п’ятнадцять мільйонів гривень лежать на складах підручники для наших дітей, саме ті, яких так не вистачає для кожного школяра. Видавці чекають, коли за книги їм заплатить держава, і не поспішають вірити на слово. Думається, що у них є підстави бути пильними — з обіцяних 45 мільйонів на комп’ютеризацію на поточний рік з початку навчального року виділили всього 300 тисяч!

Міністерство освіти задумало зробити оплату праці вчителя відповідною законодавству (всім відомій 57 статті Закону про освіту). Передбачається до 2004— 2005 навчального року зарплату вчителя вивести на рівень, що дорівнюватиме середньому у промисловості, а в 2003—2004 навчальному році платити на рівні, близькому до прожиткового мінімуму. Запланована проектом бюджету сума на освіту у наступному навчальному році не дозволяє вчителю сподіватися навіть на мінімальне підвищення оплати його праці. Міністерство освіти планує наступного року під час вступу до педагогічних вищих навчальних закладів вводити випробування на профпридатність. Але з кого будемо відбирати? З невдах, які не здатні вступити на престижні спеціальності? Кого з молоді привабить зарплата, яка нижча вiд прожиткового мінімуму?

У будь-якому цивілізованому суспільстві заведено насамперед піклуватися про дітей, і ця турбота вимагає істотних матеріальних вкладень. А у нас комп’ютеризацію пропонують скинути виключно на плечі місцевих бюджетів, які часто навіть за тепло у класах заплатити не в змозі. Про яку конкурентоспроможність навіть усередині нашої держави можуть мріяти діти, котрі не освоїли сьогодні ази комп’ютерної грамотності?

Сьогодні у нашій країні не ходять до школи близько 9 тисяч дітей шкільного віку, з яких не відвідують молодшу школу близько 2 тисяч. Найбільше не охоплених шкільним навчанням діток у Дніпропетровській та Закарпатській областях. Протягом останніх років кількість дітей, які не ходять до школи, зменшилася уп’ятеро. Але щоб їх ставало все менше і менше, потрібні значні матеріальні вкладення — і на спеціальну підготовку педагогічних кадрів, і на створення доступних для таких дітей програм, і специфічних методик їхнього навчання. Ці витрати сторицею повернуться суспільству, коли не буде потреби витрачати гроші на соціалізацію безпритульників та виділяти суми на запобігання зростанню злочинності, не кажучи вже про більш високі матерії.

Світовий банк визнав відсотки ВВП, що виділяються на освіту в Україні, найнижчими з усіх європейських країн (вони становлять близько 4%), а якщо врахувати і номінальну вартість цього нашого відсотка, то зрозуміти бюджетний комітет і наших депутатів, які голосують за такі цифри в бюджеті освіти, принаймні, дуже важко, особливо якщо пригадати передвиборні програми, що рясніють обіцянками покращити якість освіти в нашій країні.