Чому екологи «закривають» Дунай для України
4230 осіб отримають роботу на підприємствах Придунав’я, якщо упорядкувати судноплавний шлях з Дунаю в Чорне море гирлом Бистре. У цьому суть проекту, розробленого фахівцями державного підприємства «Дельта-Лоцман» і спрямованого не лише на те, щоб пожвавити економіку регіону, але й на поліпшення природокористування в цьому унікальному краї. Значущість цих пропозицій така, що ними зацікавився і нещодавно їх розглянув урядовий комітет промислової політики, паливно-енергетичного комплексу, екології та надзвичайних ситуацій. Не виключено, що питання обговорюватиметься і на засіданні Кабміну.
Суть справи в тому, що сьогодні Україна не має свого водного шляху з Дунаю до Чорного моря. За прохід судноплавним ходом, що належить Румунії, українським судновласникам доводиться платити валютою. Якщо ж розчистити і впорядкувати власний шлях, то лише надходження до держбюджету, на думку фахівців ДП «Дельта-Лоцман», виростуть майже на 12 млн. грн. Можливості зростання місцевого бюджету, за їх підрахунками, — 1,7 млн. грн.
Тим часом поряд, в румунській частині дельти, знаходиться Сулинський канал. Тільки від українських судноплавних компаній сусіди за рік отримують понад мільйон доларів. Фахівці впевнені, що це використання румунського шляху рівнозначне шкоді для політичних та економічних інтересів нашої країни. Чому проблему не вирішено досі?
Виявляється, на шляху проекту стали українські захисники природи. Щоб роз’яснити сутність їх розбіжностей з річковиками, пошлемося на вимоги, що пред’являються міжнародними документами. Наприклад, в Концепції про запаси (резерви) біосфери, прийнятій 1974 року, сказано, що ці запаси визначаються національними урядами і виконують, зокрема, функції збереження, розвитку та логістичної (тобто комерційної) підтримки. 1995 року було прийнято ще один концептуальний документ — «Севільську стратегію», спрямовану на збереження й дотримання всіх необхідних умов для розвитку життя людини та її оточення. 2000 року і в Україні було ухвалено закон про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки. Основне його положення — сприяти збалансованому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності. У програмі сказано: людина є невід’ємним елементом біологічної різноманітності й поза ним існувати не може. Іншими словами, і українське, і міжнародне законодавство не виключають повністю господарську діяльність на природоохоронних територіях, а лише домагаються її гармонізації із завданнями, що стоять перед ними.
Що стосується конкретно Дунаю, то головне в його проблемі — екологічне оздоровлення суходолу й акваторій, особливо протоків і рукавів річки, поліпшення стану плавневих екосистем. Це завдання цілком вирішуване в рамках пропозицій, висунутих одеськими вченими відповідно до проекту «ТACIS» для озер Нижнього Дунаю. На думку фахівців держпідприємства «Дельта-Лоцман», в Україні досі не зробили вирішального кроку в бік впровадження європейських стандартів (відповідно до Севільської програми), мало що зроблено, власне, і для реалізації національної Програми. У результаті — досі в списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не значиться жоден з українських біосферних заповідників. Виникає питання: чи мають вони міжнародний статус? Очевидно, ні. До цього часу не виконано також указ Президента України «Про створення Дунайського біосферного заповідника» в частині процедури його включення до міжнародної мережі національних резерватів. При створенні самого заповідника не було виконано й положення указу Президента про процедуру узгодження із зацікавленими органами виконавчої влади. Мінекології не затвердило перерозподіл заповідника на відповідні зони й таким чином не виконало обов’язкової умови, якої дотримуються в усіх країнах при організації біосферних заповідників — про збереження традиційних видів господарчої діяльності місцевого населення.
Окрім того, фахівці ДП «Дельта-Лоцман» стверджують, що рукава і внутрішні водоймища Дунаю раніше взагалі не входили до складу заповідника «Дунайські плавні». Це підтверджується недбало й невиразно складеним актом (від 05.02.1999р.) інветаризації земель при передачі їх у користування Дунайському біосферному заповідникові. Проте до його території без достатнього узгодження із зацікавленими органами влади було зараховано протоки та внутрішні водоймища загальною площею 2541 га. У результаті міжнародний статус біосферного заповідника досі під сумнівом. Заповідник не увійшов до списку ЮНЕСКО, в якому перераховано всі біосферні резервати (програма «Man and Biosphere»). З іншого боку це дозволяє його адміністрації нехтувати рекомендаціями «Севільської стратегії» та перешкоджати життєвому розвиткові та господарчій діяльності в регіоні. З цим ніколи не погодяться люди, які мешкають у Придунав’ї й добре знають, що таке безробіття та інші супутні соціальні проблеми.
