Чому важливо бути вдячним

У «Cлові до читачів» головний редактор газети й автор задуму книги «День вдячності» Лариса Івшина показує, як локальна невдячність стала причиною неуспіху цілої країни. Тож стає зрозумілим, що почуття вдячності — важливий компонент не лише для особистого, а й національного характеру. Як подолати комплекс меншовартості та які аспекти поєднує в собі тема вдячності — у відгуках читачів книжкової новинки.

«ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ САМА СЕБЕ НЕ СТВОРИТЬ»

Євгенія КУРТАСОВА, проектний менеджер з академічної мобільності:

— Я придбала «День вдячності», тому що слідкую за виданнями газети «День». З великою повагою ставлюся до того, що робить пані Лариса Івшина й вся редакція. А коли прочитала тему, що йдеться про вдячність людям, які просували українську ідею на теренах світу, це стало для мене справжнім відкриттям. Бо я займаюся українською ідентичністю, пишу дисертацію про образ українця в радянському кіно, і це для мене дуже актуально.

Необхідно розуміти, що історична пам’ять сама себе не створить. Для того щоб знати, хто ми, потрібно знати історію. Взагалі побутує ще такий радянський міф, що української держави не існує. Але ж це неправда, ми маємо гідні традиції, і нам є чим пишатися. Тільки про це мало хто знає, бо в радянських школах цього не вчили. Я вважаю, що треба розповідати й популяризувати таку інформацію, як робить «День». Це надзвичайно потрібно.

Дуже важливою є також теза книги про те, що нам самим потрібно вчитися бути вдячними. Бо в українців взагалі є проблема: якщо слідкувати за реакцією на політичні події, які відбуваються, то потужним є чинник невдячності. Якось так заведено, що ми зазвичай критикуємо і говоримо про зраду, а не перемогу. Мабуть, це результат комплексу меншовартості, який нам насаджувався століттями. І цього пора позбуватися, а вдячність, як на мене, — це такий лікувальний механізм для нас самих. Бо якщо знаємо, за що вдячні, то ми цінуємо те, що у нас було доброго.

У такий спосіб ми ще й формуємо союзників, бо визнаємо тих, хто працював для нас, зробив для нас добро не лише на території України, а й передусім за її межами. Знаєте, це як у звичайному житті. Як робити людині добро, якщо ти бачиш, що вона тобі за те невдячна? Наступного разу ти нічого доброго для неї не зробиш. Тому важливо показувати, що цінуємо союзників, які вже зробили для нас щось добре.

Загалом, інтелектуальна праця завжди винагороджується. «День» уже має рафіновану аудиторію — своїх читачів, які не зраджують і роблять багато, щоб популяризувати те, що робить газета. «День» піднімає пласти історії, історичної пам’яті, які я, наприклад, самостійно навряд чи знайшла б. А так вона концентровано зібрана в одному місці.

«РОЗІБРАТИСЯ САМОМУ І ЛЮДЯМ РОЗПОВІСТИ»

Олександр КАЛIНIЧЕНКО, офіцер у відставці, підполковник:

— Я вже давно купую книги газети «День», у мене їх, напевно, з десяток: «Апокрифи Клари Гудзик», «Сестра моя, Софія», «Сила м’якого знака», «Дві Русі»... А особливо запам’ятався «Ave...». Якби Скоропадський залишився при владі, ми були б однією з найбагатших країн Європи. Це дуже велика людина. От фіни, наприклад, пам’ятають Маннергейма, а ми ніби жебраки — нікого не знаємо. Добре, що цього року підготували «День вдячності». Бо й іноземців треба пам’ятати.

Та й загалом — ми ще стільки не знаємо. Моє покоління не вивчало історії у школі, військовому училищі. Вважалося, що до 1917 року нічого не було, тільки 1918 року почалася історія. А якби не більшовики, то зовсім нічого не було б. Тому ми й не знали нічого. А тепер починаємо дізнаватися. Це такий пласт, який не можна одразу освоїти. Книги «Дня» допомагають мені розібратися самому і людям розповісти. Треба знати, що було, аби знати, що буде.

ВДЯЧНІСТЬ ЯК ОСНОВА

Галина ХЛИПАВКА, старший викладач кафедри українознавства Львівського державного університету безпеки життєдіяльності:

— Я шанувальниця «Дня», мені цікавий ваш контент. Придбала «День вдячності» на подарунок людині, котру дуже поважаю. І назва видання промовиста: «День вдячності». Хороший глибокий зміст та красиво поданий для подарунка — все перфектно.

Тема вдячності — вічна. У цій точці перетинаються і психологічний, і релігійний аспекти. Усі психологи говорять про те, що коли людина з вдячністю приймає все, що їй дає життя, то почувається щасливішою. Якщо брати релігійний аспект, то в християнстві це основа основ — бути вдячним за все. Мабуть, тому й у державотворенні вона має значення.

Зазвичай дякують по «гарячих слідах». Була проблема — розв’язали, подякували. Якщо взяти глибший діахронний зріз, як це робить «День», то й там є кому подякувати. Потрібно цінувати тих, хто робить щось добре. Тому що ми здебільшого критикуємо, придираємося, знаходимо негативи. І на тлі того, що могло бути гірше, треба дякувати тим, хто спричинився до того, що гірше не стало.