Чорне перше березня 2014-го в Харкові

Те, що відбулося 1 березня 2014 року в будівлі Харківської ОДА та на Майдані Свободи, в Харкові називають трагедією, бійнею, безпрецедентним вибухом несамовитої жорстокості проросійських сил проти українських патріотів. Світ облетіли жахливі кадри масового кривавого побиття в центрі міста, коридори ганьби зі скривавлених хлопців із жовто-блакитними стрічками, сцени нелюдської жорстокості проти тих, хто стояв в саморобних обладунках на захисті української державності.

Було немало харків’ян, які після кривавих подій 1 березня, зібравши поспіхом своє рухоме майно, вивезли свої родини з міста до Києва чи Західної України.

Зараз очевидно, що бійня в Харківській ОДА була однією з перших операцій російської гібридної війни, де сценарій захоплення України прикривали лозунгами захисту Леніна та російської мови. В ті дні в Харкові в озвірілому натовпі із російськими прапорами та чорно-оранжевими стрічками бачили Стрелкова-Гіркіна, «Моторолу», бойовиків «Оплоту» та інших терористів, які за кілька місяців стали головними діючими особами в російській агресії на Донбасі.

ТОЧНА КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ БІЙНІ ДОСІ НЕВІДОМЕ

Близько восьмої вечора 1 березня я з іншими журналістами прийшла на прес-конференцію в ХОДА, яку проводив заступник голови адміністрації Василь Хома після звірячого побиття та знущань над патріотами. Будівля була ніби після бомбардування – всюди бите скло, розтрощені меблі, двері і вікна, кров на підлозі, сходинках та стінах. На Майдані, перед входом у будівлю та всередині, гуляли натовпи дуже нетверезих людей із геогіївськими стрічками та російськими прапорами, що святкували «перемогу над бандерами». Серед святкуючих із групою бойових молодиків був і 29-річний голова адміністрації Ленінського району, зараз Холодногірського, Максим Мусєєв, який хвалився «організацією звільнення ОДА від приїжджих наркоманів».

Більше сотні поранених, серед яких був поет Сергій Жадан, деякі громадські активісти, зокрема Ярина Чаговець, стверджують, що було щонайменше двоє загиблих, хоча ці дані досі не підтверджені офіційно. Публічне приниження патріотів та українських символів, пробиті голови, переламані кістки, вибиті зуби й шелепи – дехто з потерпілих лікується й досі чи залишився інвалідом. Чи можливо було уникнути трагедії, вивести тих, хто влаштував у Харківській ОДА місцевий  Євромайдан, ще перед штурмом, про який знали заздалегідь?

«ВИВЕСТИ ХЛОПЦІВ З ОДА БУЛО НЕМОЖЛИВО. ТАМ БУЛА ПОВНА АНАРХІЯ»

Події, що призвели до трагедії 1 березня, спочатку не були бурхливими. «Ніякого захоплення не було, – згадує Надія Савинська, голова місцевого осередку «Демальянсу», – ввечері 22 лютого після багатотисячної ходи центром міста від палацу Спорту, коли був зірваний сепаратистський з’їзд, і пройшов мітинг біля пам’ятника Леніна із пропозицією його знести, коордраду Євромайдану запросили до ОДА. Там була я, Сергій Жадан, Сашко Шевченко, Володя Чистилін, журналісти. Ми зайшли в кабінет Добкіна, який втік з Харкова, провели огляд, констатували, що все ціле, опечатали. Тоді всередині не було радикалів чи якихось бійців. Вночі на ультрасів на Майдані Свободи напали «оплотівці» на джипах і хлопці сховалися в ОДА. А на ранок з’явилися новини, що «захопили ОДА» і біля Леніна виріс організований Антимайдан».

З 23 лютого в ОДА влаштували Майдан, проводили наради й чергування. Але пізніше стало важко зрозуміти, які люди доєднуються, і як їх організувати, другу частину тижня в ОДА більшість свідків згадують, як «повну анархію». «В ОДА була атмосфера Майдану, якій бракувало Харкову взимку 2013-2014: Дівчата робили бутерброди, був прес-центр і медичний центр. Для чого стояли в ОДА? Щоб не пустити туди Добкіна, щоб захистити українську владу. Було багато щирих людей, котрі вірили в свою справу. Але вони нікого не слухали, ніхто не був для них авторитетом – ані депутат Іван Варченко, ані поет Сергій Жадан, хоча всі намагалися умовити хлопців вийти з ОДА. Туди зайшли багато радикалів і Андрій Білецький, це була абсолютна анархія, всі були розрізнені. Тільки Правих секторів було шість різних груп! Ситуація вийшла з-під контролю», – наголошує Володимир Чистилін. Громадський активіст згадує, що до ОДА приходили бойовики з Антимайдану, котрі запевняли, що вони «не хочуть крові», але «від Кернеса» до них постійно дзвонили, забороняли вести мирні переговори та вимагали активних дій, щоб вигнати з ОДА патріотів. Володимир сподівався, що людей можна вивести з будівлі, якщо призначать нового губернатора замість Добкіна, але офіційного призначення все не було.

 «Ми формулювали свої вимоги, робили заяви, але ми не контролювали того, що відбувалося в ОДА, ніхто з нас не мав реальної влади, – зауважує Надія Савинська. –  Це був хаос. І багато хто самоусунувся від цього хаосу. Я прийняла рішення піти, коли Дмитра Пилипця оголосили «народним губернатором», і це було порушення наших внутрішніх домовленостей. Ми намагалися умовити людей виходити, майже щодня, бо не було сенсу утримувати будівлю, але нас не чули. Проте ми думали, що оскільки Аваков став міністром МВС, то серйозної загрози немає».

Навіть коли з’явилися попередження про штурм, що готували на 1 березня, ніхто не міг вивести людей. «Хома особисто мене попередив, що 1 березня буде штурм, – каже керівник формування «Громадська Самооборона» Віталій Тропачов. – Я вийшов та оголосив це людям, ми провели голосування, і всі вирішили залишитися. Цікаво, що напередодні приїхали незнайомі нам люди з Полтави, які представилися «полтавським правим сектором». Пізніше ми бачили їх на відео – вони розповідали на камеру, що їм сплачували гроші за сидіння в ОДА. На момент штурму в будівлі було шість-сім десятків людей».

Віталій розповідає, що особисто виводив з будівлі неповнолітніх, перевіряв у них паспорти, щоб врятувати від небезпеки. Також впевнений – атака 1 березня була добре спланованою. Про це каже й учасник подій Леонід П’ятак: «Цей штурм був спланований заздалегідь, росіяни були з нашивками «Беркут», мали зброю». При тому учасники подій кажуть – до останнього моменту не вірилося, що відбудеться масований штурм державної будівлі і що міліція не стане захищати громадян від нападу.

ХАРКІВ СТАВ ІНШИМ

Цілий тиждень перед 1 березня в Харкові поширювали плітки, що будівля «захоплена» приїжджими із Західної України, але громадський діяч Віталій Тропачов наголошує на тому, що в ОДА знаходилися здебільшого харків’яни. «Була харківська молодь, десь до 25 років, багато студентів. Дорослих досвідчених чоловіків було досить мало. Це були молоді патріоти, що вийшли на захист України. Хотіли надати приклад боротьби та самовідданості. Багато з тих, хто був тоді в ОДА, пізніше пішов воювати в зоні АТО», – згадує Віталій Тропачов.

«Я проводив в ОДА щодня годин по дванадцять, чергував вночі, –згадує 23-річний Леонід П’ятак, який зараз служить в новій поліції, а тоді ще був студентом – Нас попереджали, що 1 березня буде напад. Але ми не могли вийти з ОДА, не могли кинути людей. Коли почався штурм, і міліція заховалася на останньому поверсі, то ми разом із Правим сектором прийняли бій. Нас оточили і обстрілювали з травматичної зброї, запускали до нас сльозогінний газ. Коли нас захопили, то били по обличчю, по голові, палками, ногами, намагалися скалічити. Мені вибили зуби, розбили обличчя». Леонід згадує, що головним відчуттям була образа на нападників, бо Майдан стояв заради їх гідного життя, але наголошує – якби ситуація повторилася, він знову не покинув би будівлю, просто зміцнив би двері та посилив оборону. Після страшного березня 2014 року хлопець пішов до лав батальйона «Харків-1», потім потрапив в АТО, а пізніше долучився до нової поліції. «Харків встояв перед російською навалою, бо в нас було багато патріотичної молоді! – впевнений харківський молодий патріот Леонід П’ятак. – Такі хлопці, як ультраси «Металіста» – вони просто закрили собою місто».

Володимир Чистилін впевнений – після страшних подій навесні 2014 року Харків змінився.  «Ненависть та злість, котра тоді «буяла» в Харкові, – її сьогодні немає. Люди стали розумнішими, і Харків вже інший, його  неможливо розкачати. Також змінилися наші силовики, почали працювати спецслужби. Але досі нам бракує аналізу подій, що призвели до трагедії 1 березня. Нам потрібно обговорювати ці події, аналізувати, щоб бути сильнішими».