«Что наша жизнь? Игра!»

На вечері прозвучали твори п’яти композиторів, присвячені картярській грі, — і ставка маестро виявилася безпрограшною! До шекспірівського постулату «Весь світ — театр!» Кофман підійшов з моцартівською легкістю, пропонуючи подивитися на картярську гру з її «живими» персонажами як на модель земного буття. Віртуозно, з дивовижною самовіддачею, грали музики Симфонічного оркестру Національної філармонії України під орудою свого головного диригента — Романа Ісааковича Кофмана.

Дві «Винові дами» обрамували вечір. Перша — увертюра до однойменної оперети австрійського композитора Франца фон Зуппе (1819—1895), автора комічних опер, водевілів і фарсів. За визнанням Романа Кофмана, твір було включено до програми «скоріше з пустощів, ніж для підтримки концепції». Заразом хочеться позначити широту жанрових переваг, пов’язаних із пушкінським сюжетом про три карти, — від опереткового канкану, який бризкає веселістю, до трагічного фіналу «Винової дами» Чайковського, де ллється справжня, не опереткова кров».
У сюїті «Чотири портрети і розв’язка» з опери «Гравець» майстер психологічних образів Сергій Прокоф’єв втілив персонажів роману Достоєвського — Олексія, Бабусечку, Генерала і Поліну. Виблискуючий, фантасмагоричний і багатошаровий опус попереджає: картярська гра, перетворена на життя, занурює людину в сутінки ігрової залежності.

До речі, 2010-го Роман Кофман став першовідкривачем опери Валентина Бібіка «Біг», яка, прозвучавши зі сцени Колонної зали в концертному виконанні, була одним із найзначніших подій сезону (про цю подію писав «День» в №№ 195 і 215). У новому проекті виконувалася сцена з п’ятої картини («Три карти, три карти...») — виконували соло Роман Смоляр — генерал Чарнота, Анатолій Юрченко — Голубков, Сергій Бортник — Корзухін, Ольга Табуліна — Люська. Тут Чарнота не просто виграє в циніка Корзухіна велику суму грошей — йдеться про філософські категорії, які не приховати під масками гравців. Чи не тому фінальний монолог Люськи дзвенить кришталевим, майже дзенським розспівом: «Як я від вас утомилася!».

Ідея твору «Гра в карти» (балет на три роздачі), за визнанням Ігоря Стравінського, народилася під час гри в покер: «У мене виникла думка про балет, у якому танцюристи в костюмах, які зображають гральні карти, танцювали б на тлі задника із зеленого сукна, що знаменує гральний стіл. Мені завше подобалася картярська гра (і картярські ворожіння), і я все життя був завзятим гравцем». Сюжет становить партія покеру, яка розігрується декількома гравцями. Кожну «роздачу» відкриває маршовий вступ — це круп’є запрошує до гри. Щастя посміхається то одному гравцеві, то іншому, у третій «роздачі» дія стає усе більш напруженою, а у фіналі козирна масть — чирва завдає джокерові нищівної поразки.
З «Винової дами» Петра Чайковського прозвучали інтродукція і сьома картина «Гральний будинок». В останній брали участь: Чоловіча хорова капела ім. Левка Ревуцького (художній керівник і головний диригент — Юрій Курач) і солістів Андрій Кирилов, Олександр Кирєєв, Сергій Бортник, Анатолій Юрченко, Роман Смоляр, Олександр Харламов, Олег Яровий, Олександр Чувпило. Магічна дія великої опери разом з високим стилем виконання стали прекрасним фіналом концерту. Відзначимо, що всі слухачі отримали барвисті буклети програми концерту (видавництво «LAURUS»), де під обкладинкою в стилі «червоне і чорне» — картярські масті, було надруковано блискуче оповідання Романа Кофмана-письменника про музичний світ за назвою «Что наша жизнь? Игра!».