Чи можна сховати свою позицію «в нейтралітеті»?

Інна ЗАХАРОВА, оглядач бюлетеня «Права людини» (Харківська правозахисна група):

— Якщо говорити про вибори, то неучасть у них — це просто самоусунення від відповідальності за долю своєї країни. Виборець може прийти й викреслити всіх кандидатів, але не прийти зовсім означає віддати право щось вирішувати до чужих рук. Щодо участі громадян, зокрема інтелігенції, в громадському житті й політичній боротьбі — це наша основна біда. Наші громадяни не вміють і не хочуть себе захищати. Навіть у тих випадках, коли це досить нескладно. Відсутність громадської активності — також усунення від відповідальності. Якщо ти зовсім не хочеш брати участі в житті країни, то ти вже не маєш морального права зватися її громадянином. Чесніше куди-небудь виїхати.

У країнах, де соціальна активність висока, завжди живуть краще і там більше порядку.

Олександр ДЕРГАЧОВ, кандидат історичних наук, головний редактор журналу «Політична думка»:

— Нейтралітет дуже по-різному виглядає для громадян, інтелігенції та ЗМІ. На жаль, ми зараз спостерігаємо, що велика кількість учасників опитувань утримуються від висловлювання власної думки. Є ті, хто не визначився, а є ті, хто просто боїться проголошувати свою думку. Ще є й захисна реакція людей, коли вони кажуть те, що від них хочуть почути, щоб не ускладнювати собі життя. І це досить масове явище в Україні сьогодні. Соціологи попереджають, що прогнози за таких умов надто ненадійні, оскільки величезна маса населення тримає свою думку при собі. Це дещо відмінне від байдужих, тих, хто не визначився, аполітичних.

Щодо преси, то тут є дуже чіткий професійний критерій — це політична незаангажованість, виконання передусім інформаційної функції й ненав'язування власної думки. Це завжди неможливо на 100%, але чим цього більше, тим краще для суспільства загалом, тим воно (суспільство) цивілізованіше. Але в нормальну ситуацію у нас в країні, я, на жаль, не маю підстав вірити й боюся, що нейтральності ЗМІ у нас немає. А якщо й є десь, то часто — це результат тиску й вимушеної відмови від підтримки якогось опозиційного лідера. Нейтральність у нас — це вже опозиційність.

Юрій САЄНКО, доктор економічних наук, Інститут соціології НАН України:

— Я не вважаю, що громадянський нейтралітет — це результат громадського страху. Наші люди не боязкі. Треба відрізняти громадську свідомість від громадської думки. Тому що на громадську свідомість якісь одномоментні події не впливають. А ось громадська думка може коливатися куди завгодно. Тому в громадській свідомості сидить модель старого світу. Її не можна просто так забути. Вона надто сильно там укорінена.

Тут працює інше — чинник невизначеності. Людям не запропонували абсолютно чітких моделей. І біда програм кандидатів у тому, що їх побудовано абстрактно. Людина не відчуває в них свого місця й свого повсякденного життя. Кожна конкретна людина не уявляє, як вона житиме при тому або іншому кандидаті. Невизначеність — ось єдина характеристика пріоритетів української людини, особливо це стосується дорослого населення. У пам'яті модель Радянського Союзу, вони чітко знають, як жити за радянських умов. Але вони не знають, як живуть зараз. Вони не знають нинішніх законів, того, як вони працюють, хто управляє країною. Тому не треба звинувачувати людей у тому, що вони не можуть визначитися, в тому, що вони аполітичні.

У цьому нам також «допомагали» ЗМІ. Вони протягом останнього року блокували всі нові пропозиції. Ось і зараз: пропагується лише один кандидат — Л.Кучма. Про інших люди не знають. Немає альтернативи, немає навіть інформації про альтернативу.

Коли ЗМІ й люди, причетні до політики, займають нейтральну позицію, — це втеча. Тому що вони знають більше, ніж звичайний громадянин, вони вміють оцінювати ситуацію й кандидатів. У такому випадку вони або куплені, або залякані. Свідома, смілива, мисляча людина розуміє, що кращий вибір для України — це Євген Марчук, це Юрій Костенко, але не Л.Кучма.

Василь ШЕПЕТЮК, політолог, кандидат філософських наук, доцент Тернопільського педуніверситету:

— Нейтралітету в чистому вигляді не може бути. Бо нейтралітет — це теж політична позиція. Чистого ігнорування політичної дійсності не існує. Кожна людина мусить бути зацікавлена в чомусь.

Коли ЗМІ заявляють про нейтралітет і намагаються підкреслювати це таким чином, вони, навпаки, займають якусь позицію й лише приховують її. Це те саме, що колись говорили про деідеологізацію освіти, культури, державних установ. Якась державна ідеологія все одно повинна бути. В передвиборній боротьбі, за аналогією, — те ж саме.

Зараз у нашої держави переломний момент, і питання стоїть: бути чи не бути. Тому будь-який нейтралітет, особливо ЗМІ, це погано з погляду моральності. Було б краще, аби преса займала чітко виражену відверту позицію в тих чи інших питаннях.