Чи повинен Медведєв їхати до Києва?

Події Голодомору для багатьох у Росії стали тестом на здатність дати чесну оцінку цій трагічній сторінці у житті колишнього Радянського Союзу. Російська влада категорично заперечує Голодомор, зокрема, президент Росії Дмитро Медведєв відповів відмовою на запрошення українського президента Віктора Ющенка приїхати до Києва і вшанувати пам’ять загиблих у 1932—1933 роках. Російський журналіст та історик Микола Сванідзе в ефірі радіо «Эхо Москвы» заявив, що поділяє точку зору російського президента: «Річ у тім, що Медведєва запрошували як важливу дійову особу на спектакль, організований з метою зганьбити Росію». Разом з тим, Сванідзе визнав, що «Голодомор — це дійсно геноцид». Також він підтримав необхідність обговорення цієї теми: «Треба дати цьому оцінку. Спокійну, виразну і жорстоку, не боячись очорнити нашу історію». Сванідзе закликав росіян чинити за прикладом німців, які однозначно ставляться до історії гітлерівської Німеччини. «Це страшна трагедія, але треба зробити так, як свого часу німці — вони з м’ясом вирвали зі своєї історії те, що стосувалося Гітлера», — підкреслив він.

КОМЕНТАР

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Я повністю підтримую точку зору Сванідзе — про Голодомор необхідно говорити. Але якщо ми поглянемо на те, що переважно кажуть російські політики, в тому числі й багато лібералів, ми прийдемо до висновку, що їм ще складно виплигнути зі свого радянського минулого. Ми пам’ятаємо, що український Президент Віктор Ющенко запросив президента Росії Дмитра Медведєва приїхати до Києва і вшанувати пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 рр., на що останній відповів відмовою. У розумінні російських політиків, очевидно, визнання подій 30-х років означало б деякий підрив Росії. Але якщо вони так вважають, то в такому випадку вони все ще є громадянами Радянської Росії. Ні на політичному, ні на інтелектуальному рівні ми поки що не здійснили цей серйозний процес осмислення сталінського минулого. Ігноруючи необхідність підведення межі під минулим, ми залишаємося країною з імперською ідеологією.

Росія зазвичай висуває таку пропозицію: у зв’язку з трактуванням Україною подій 30-х років, давайте всі разом зберемося, створимо комісію і думатимемо, як до цього віднестися. Але в нас є досвід створення таких комісій і з представниками балтійських держав, і з представниками Польщі. У цих комісіях російські історики сидять і розмірковують, як ставитися до Катині або пакту Молотова-Ріббентропа. Створити таку комісію означає завести справу в глухий кут і поховати її там навіки. Очевидно, проривом було б, якби Дмитро Медведєв приїхав до Києва за запрошенням українського Президента і з київської трибуни заявив, що сталінізм — це наше спільне минуле і що Росія визначає події 30-х років як геноцид радянського народу, який включав і українців, і росіян, і татар, і молдаван та інші нації. Але, очевидно, ні на нашому політичному верху, ні в інтелектуальному середовищі піти на такий крок ще не готові. А отже, я вважаю, абсолютно праві українці й представники балтійських республік, коли роблять спробу свого аналізу цього минулого. Я гадаю, Україна має повне право на власну історію і на її трактування, якщо Росія або боїться, або не має моральних критеріїв згадати про 30-ті роки і геноцид радянського народу.

Мені здається, що рано або пізно прийде еліта, здатна все змінити. І тут проблема навіть не поколінь. Бо і Медведєв, і Путін належать до відносно молодого покоління російського політичного класу. Але вони не здатні зробити рішучий крок щодо минулого і дати абсолютно нове трактування, яке показало б, що ця еліта вільна від радянських фобій. Нова еліта з’явиться тоді, коли виникне потреба в нових принципах організації російського суспільства. Така еліта повинна буде сприймати як природний принцип змагальності та конкуренції у політичному житті. Це буде тоді, коли нинішня система доведе, що вона не здатна впоратися з викликами, з нинішньою кризою.