Чи загрожує Чорному морю хімічний апокаліпсис?
Повідомлення, які з'явились у ЗМІ, що дельфіни виявили в Чорному морі хімічну зброю й торпеди, дещо змістило акценти. Сенсаційна інформація мимоволі набрала екзотичного вигляду, затушувавши головне - реальність екологічної катастрофи.
Так, у Севастополі в державному океанаріумі "працюють" треновані дельфіни - ці "спецпризначенці" дістались Україні в спадок. Колись за часів Союзу лише за згадку про них у пресі можна було злетіти з роботи, цензура виловлювала з підготованих до публікації матеріалів навіть прозорі натяки на досліди з використання дельфінів у військових цілях. А сьогодні начальник океанаріуму В.Кулагін просто каже кореспондентові "Дня":
- Наші дельфіни можуть шукати все. Є дані про затоплення в роки війни хімічної зброї. Кабмін прийняв ухвалу й доручив нам її шукати. Ми обстежуємо бухти, де за припущеннями вона може бути, зокрема й за допомогою біотехнічних засобів.
Біотехнічні засоби - це і є навчені й оснащені спецдатчиками дельфіни. Він подальших коментарів начальник океанаріуму утримався, порадивши звертатися до замовника робіт - Міністерства надзвичайних ситуацій.
Тема небезпечної загидженості шельфу Чорного моря в районі Керчі, Феодосії й Севастополя не нова. Першовідкривачем її став кримський журналіст Микола Семена, котрий у вересні 1995 року оприлюднив своє розслідування в "Ізвєстіях" і "Кримській газеті". Саме завдяки цим публікаціям широка громадськість дізналася про спогади капітана першого рангу М.Рибалка (під час війни він був флагманським хіміком Чорноморського флоту), які зберігались у Музеї героїчної оборони Севастополя. Він описує ситуацію червня 1942 року, коли німці були вже на підступах до Севастополя і стало ясно, що місто не втримати. "Хімічні боєприпаси, - пише М.Рибалко у спогадах - протягом кількох ночей вивозили до пристані в Козацькій бухті, де завантажували на шхуну "Папанінець", яка з цим вантажем виходила в указаний їй пункт відкритого моря з глибиною не менше 50 метрів, де з неї цей вантаж скидали в воду. До 29 червня операцію було благополучно завершено. Супротивникові не залишилося нічого..."
Те, що не дісталося ворогові, дісталося через десятиліття Україні. Причому, ситуація набагато серйозніша, ніж може видаватися. У згаданих документах є дані про затоплення отруйних речовин "ОР" ще в жовтні 41-го на траверсі мису Лукул, мису Херсонес і в багатьох інших місцях. І вельми сумнівно, що 50-метрової глибини затоплення дотримувалися за умов бомбардування й артобстрілів.
Принаймні сумніви матеріалізувалися після недавньої знахідки в Козацькій бухті Севастополя хімічного боєзапасу - п'яти авіабомб, трьох артснарядів і дев'яти контейнерів, які лежали на глибині від 7 до 20 метрів. Немає найменших гарантій і того, що в повоєнний час аж до наших днів дно Чорного моря не було зручним сховищем боєзарядів флоту, термін зберігання яких скінчився. У пресі вже з'являлася інформація, що виловлені керченськими рибалками бочки з газом хлорпікрином не могли бути затоплені під час війни...
Підводні звалища хімічної зброї в територіальних водах України, загроза постійного витікання в море хімічних речовин - іприту й люїзиту, десятки свідчень моряків, рибалок, водолазів, потерпілих від опіків і отруєнь при випадкових і запланованих знахідках хімічних боєприпасів - усе це говорить про те, що серед багатьох проблем держави це не найдрібніша. На мапах морської акваторії, виданих у 60-ті роки (і про це писав колега М.Семени), в районі Козацької бухти два місця обведено кружечками, на них написано "район затоплення вибухових речовин" і "нечистий грунт" - те, що рибалки називають "цвинтарем хімії". Сукупний аналіз десятків мап з архівів "Кримрибколгоспсоюзу" дав змогу М.Семені та його помічникам рибалкам виявити понад 10 районів, позначених як "звалище вибухових речовин", або "звалище вибухових і легко- займистих речовин". Зокрема, й у промислових квадратах острова Зміїний неподалік Кавказьких берегів Росії та Грузії, в районі мису Херсонес. За свідченнями рибалок, ці "звалища" часто збігаються з місцями, де в сіті потрапляє несподіваний улов - двохсотлітрові бочки з отруйною речовиною.
Минуло два роки з моменту публікації розслідування в "Кримській газеті", але досі нікому не відомі точні місця й масштаби поховання в Чорному морі хімічної зброї. Останні знахідки тут цього смертоносного вантажу дельфінами свідчать, що сюжет під назвою "Смерть причаїлася під хвилею..." як і раніше актуальний. За таких обставин постає питання: якщо ми нині з Росією й на суходолі, й на морі такі широкомасштабні друзі та спільники, то, можливо, Україна, нарешті, дістане відповідні архіви ЧФ?
За деякими даними документи, спроможні пролити світло на цю брудну "хімічну історію", зберігаються в Центральному Військово-морському архіві в підмосковному місті Подільську. Йдеться не про те, аби знайти й покарати причетних до одного зі злочинів століття. Мова лише про спільні зусилля, спрямовані на порятунок моря і себе. Тим паче, що всім ясно - двадцятьма роками оренди перебування ЧФ у наших акваторіях і територіях, судячи з усього, не скінчиться.
