Чи здатна опозиція підтримати Президента, якщо він обстоює українські інтереси?

Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:

— У тому-то й питання питань актуальної політичної ситуації в Україні. Найбільшим парадоксом історії незалежної України, як на мене, є те, що правильні відповіді на виклики часу знаходили сили, яких важко запідозрити у відвертій проукраїнськості.

Так було 20 років тому, коли прокомуністична більшість тодішнього парламенту проголосувала за незалежність держави. Хай цей жест був підсвідомою рефлексією на загрози з боку єльцинської антикомуністичної Росії, порятунком від імовірних нагінок із боку Кремля, але жест, звісно, доленосний. Тепер маємо ще один феномен: олігархат, якому чужі національні інтереси, захищаючи власні зиски й власні статки перед тією ж російською експансією, чітко сформулював європейський вектор України і, я переконаний, досягне бодай проміжної мети — асоційованого членства в ЄС.

Для опозиції, яка подає себе як національно-демократичну, визнати цей факт — значить визнати власну маргінальність. Хоча, правду кажучи, ліберальне крило української політики аж ніяк не дбало про суспільну базу для свого успішного функціонування — про середній клас. Будь-яка з партій нацдемівського табору завжди шукала собі покровителів серед олігархату, і в цьому, так би мовити, була «нечистота експерименту».

А тепер питання: що значить для нинішньої опозиції підтримати чинного Президента? Це фактично політична смерть, яку методично готували собі ті, хто формував з Януковича і Ко образ ворога. Це ідеологічне банкрутство. Це перспектива «позичання очей у Сірка» перед симпатиками, а отже, порожнеча на електоральному полі. Це зізнання в тому, що уявлення про демократію, які методично нав’язували загалові, містять у собі двоїсті стандарти.

Тому мусимо визнати, що інститут опозиції має суттєвий гандж: у ньому немає конструктиву. Перебування поза владою наші політики сприймають як тимчасовий стан безвідповідальності за свої слова, коли провину можна покласти на чинну владу, і, що головне, — безвідповідальність за країну. Цей стан є зручним і комфортним, він минає доволі швидко — до наступних виборів, коли можна позмагатися за владу або ж у лавах тих же опозиціонерів, або хутенько перебравшись у табір сильнішого й перспективнішого. Залежно від ситуації...

Олесь СТАРОВОЙТ, депутат Львівської обласної ради:

— Сьогодні ми не можемо говорити про єдину опозицію. Якщо Президент Янукович буде здійснювати певні «правильні» кроки, зокрема, обстоюватиме українські інтереси в газовому питанні, просуватиме Україну до зближення з Євросоюзом, противитиметься вступові до Митного союзу з Росією тощо, опозиція буде реагувати як мінімум за трьома варіантами.

1. Президент отримає підтримку, зокрема й публічну («Фронт Змін», «Удар», ХДС, Європейська партія, УНП, частина «Нашої України» (Микола Мартиненко, Петро Ющенко).

2. Президент отримає підтримку після певних торгів щодо зняття обвинувачень із переліку політиків і виконання деяких умов, серед них кадрових («Батьківщина», Громадянська позиція, Партія захисників Вітчизни, Народна Самооборона, УРП «Собор»).

3. Президент не отримає жодної підтримки за жодних умов (ВО «Свобода», частина «Нашої України» (Андрій Парубій), НРУ, «За Україну», УРП).

Ігор ТОДОРОВ, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ДонНУ, заступник Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці, Донецьк:

— Опозиція є неоднорідною. Непримиренна її частина, безумовно, ні, не здатна. Але прагматики мають підтримувати такі напрями діяльності влади, як європейська інтеграція, розширення співпраці з НАТО, відповіді на імперську політику Росії, — навіть і тоді, коли розуміють, що дії Президента не завжди відверті.

Володимир ПРИТУЛА, експерт проекту «Кримський політичний діалог»:

— Перш за все слід сказати, що в Україні нема єдиної опозиції, і слід говорити про те, як діють різні опозиційні сили. Я бачу, що коли триває жорсткий конфлікт і фактично йде війна на знищення між Партією регіонів і БЮТом, то БЮТ ніколи не підтримає Партію регіонів, хоч щоб хороше вона робила. Таку тактику опозиції ми, наприклад, можемо спостерігати в Криму. Коли практична робота Партії регіонів в Криму дає позитивний результат на відміну від її тактики в інших регіонах, то це варто було б підтримати і схвалити. Однак замість того, щоб повністю закінчити боротьбу із сепаратистськими силами в Криму, БЮТ, наприклад, підтримує тих же сепаратистів, бо вони теж проти Партії регіонів.

На мою думку, ця позиція недалекоглядна. Взагалі опозиція має бути проти не певної політичної сили загалом і завжди, а проти того політичного курсу, який ця політична сила проводить помилково. Якщо курс політичної сили при владі є проукраїнський, сприяє реформам і зростанню благополуччя населення, то опозиція мала б підтримати цей курс. Але ми бачимо, що політика Партії регіонів не є однозначною. Якщо сьогодні Президент і Партія регіонів намагаються протистояти експансії сусідньої держави, то тут опозиція мала б їх підтримати. І я гадаю, що частина української опозиції саме так і зробить. Позиція влади, яка обстоює, з одного боку, свої інтереси, а з іншого — це є інтереси держави, має бути схвалена, бо це в інтересах народу.

Рефік КУРТСЄЇТОВ, кандидат соціологічних наук, викладач Кримського інженерно-педагогічного університету:

— Головною метою і чинної влади, і опозиції має бути служіння інтересам народу. І саме цим мають визначатися ті чи інші дії влади й опозиції. Інакше і та, й інша гілки влади втратять широку підтримку виборців. Опозиція, іншими словами, це гарант того, що влада не помилиться й не ошукає народу, бо якщо вона діє на його користь, то обов’язок опозиції — підтримати владу. У разі, коли йдеться про перегляд газових контрактів, влада й опозиція мають діяти разом, інакше перед нашим північним візаві програє вся Україна. Також не варто забувати, що для українського народу був би корисним не лише перегляд газових угод, а й перегляд пов’язаних із ними угод щодо умов і терміну базування Чорноморського флоту, а вже тут опозиції треба виступити ініціатором і запропонувати нові правила стосунків. Газові угоди не можна переглянути без аналізу правомірності продовження терміну перебування Чорноморського флоту в Україні. Це була неправомірна й однобічна поступка України своєму північному сусідові, яку нічим не можна пояснити і яка суперечить нашим національним інтересам. Тому в цих питаннях опозиція або підтримає владу сьогодні, або втратить підтримку народу на майбутніх виборах.