Дефіцит комфорту
На порозі найприємніший етап відпускного періоду — оксамитовий сезон — і отже, одвічне літнє запитання «Куди поїхати?» стане ще більш актуальним.
У всіх країнах туризм — одне з найприбутковіших капіталовкладень. За прогнозами фахівців, загалом кількість мандрівників скоро досягне двох мільярдів. А в країнах, що володіють непоганими рекреаційними ресурсами, фінансові надходження, що дає туризм, є одними з головних в бюджеті країни.
Україна ж, незважаючи на свої ресурси, цим похвалитися, на жаль, не може. Навіть те, що останнім часом кількість іноземних туристів, які виявили бажання познайомитися з українськими визначними пам’ятками, зросла, не дозволяє стати нашій країні в один ряд з такими «монстрами» туризму, як Греція, Болгарія і Іспанія, навіть і з сусідкою — Росією. Причина ж до болю банальна — гіпертрофований розрив між ціною і якістю обслуговування. На сьогоднішній день в Україні існують всього лише три п’ятизірковi готелі. А ціни за нічліг в готелях більш низького класу — для іноземців як мінімум у два рази вищі, ніж у Росії (якщо у Росії ніч в готелі іноземцеві обійдеться у 80—100 доларів, то в Україні — в 180—200). За словами директора державного департаменту з туризму Анатолія МАТВIЄНКА, для кожного країна починається, передусім, з готелю, і тому від ціни і якості послуг в ній безпосередньо залежать і враження іноземця від України загалом.
Природно, що високі ціни пояснити можна, вони не завищуються для того, щоб підкреслити елітарність того або іншого готелю і санаторію. Згідно з вітчизняним законодавством, готельний збір становить 20% від загальної вартості розміщення, цей податок, до речі, не позбавляє готель від податку на додану вартість, на землю і інших відрахувань, внаслідок яких, аби як мінімум окупити витрати, готелям доводиться підвищувати ціну, котра і для, м’яко кажучи, небідних за нашими мірками іноземних туристів виявляється просто космічною. Щоправда, на думку Анатолія Матвієнка, за такі ціни якість послуг і сервіс могли б бути значно кращими. «У низькому сервісі винна, насамперед, радянська ментальність, яка ще не зжила себе. Віковий дефіцит всього і готелів, зокрема, примушував діяти співробітників за принципом: «Нікуди не подінешся, все одно знову прийдеш». Важливу роль зіграла відсутність конкуренції, і тому, щоб якість послуг стала хоч не набагато, але кращою як в готелях, так і в санаторіях і будинках відпочинку, потрібно прискорити процес приватизації, і лише тоді в боротьбі за клієнта розпочнеться змагання і за якість послуг і за їх різноманітність, вважає А. Матвієнко.
Проблема ціна — якість останнім часом примушує і наших співвітчизників віддавати перевагу відпочинку в Болгарії (до речі, ціна виявляється практично такою ж, як за відпочинок у Криму) або їхати в «рідний» Крим, але дикуном, що на думку багатьох відпочивальників, обходиться набагато дешевше. Як розповіли «Дню», в столичних туристичних фірмах «попит» на Крим тепер практично рівний попиту на Болгарію, Туреччину і Грецію, в той час як не так давно в основному перевагу віддавали «своїм» курортам. Тим часом кримські санаторії і бази відпочинку в основному забезпечують туристів три-, чотириразовим харчуванням, в той час як у зарубіжному раціон обмежується в багатьох випадках лише європейським сніданком. Щоправда, як не дивно, але самі працівники туристичних фірм таку тенденцію пов’язують із збільшенням платоспроможності населення. Спогади ж тих, що вирішили в цьому році відпочити в оздоровницях Криму, в основному важко назвати захопленими. Номери з обшарпаними шпалерами, практично відсутність гарячої води, сумнівні санітарно-гігієнічні умови, пляжі, що не можуть похвалитися чистотою, природно, не перетворюють відпочинок у райську насолоду. А значить, виходить, що, не створюючи умов відпочинку, що були б адекватними ціні, ми самі штовхаємо потенційних «поповнювачів» держбюджету за кордон, де вони в гонці за комфортом і якісним сервісом збагачують не більш, а може, навіть і менш рекреаційно привабливі країни.
